"...
9. Заяви і скарги у справах, що виникають з адміністративно-правових відносин... подані до набрання чинності цим Кодексом... розглядаються в порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства..."
D. Кодекс адміністративного судочинства від 2005 р.
( 2747-15 ) (чинний з 1 вересня 2005 р.)
23. Відповідні положення Кодексу адміністративного судочинства ( 2747-15 ) від 2005 року у редакції, чинній у відповідний час, містить таке:
Стаття 15. Компетенція адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ ( 2747-15 )
"1. Компетенція адміністративних судів поширюється на:
(1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень..., дій чи бездіяльності;
(2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби ..."
Стаття 20. Інстанційна підсудність адміністративних справ ( 2747-15 )
"...
3. Вищий адміністративний суд України переглядає судові рішення місцевих та апеляційних адміністративних судів..."
Стаття 210. Суд касаційної інстанції ( 2747-15 )
"1. Судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Вищий адміністративний суд України".
Стаття 211. Право на касаційне оскарження ( 2747-15 )
"1. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі,... мають право оскаржити в касаційному порядку судові рішення суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також судові рішення суду апеляційної інстанції повністю або частково...
3. Підставами касаційного оскарження є порушення судом норм матеріального чи процесуального права".
Стаття 214. Прийняття касаційної скарги судом касаційної інстанції (1) ( 2747-15 )
---------------
(1) Зі змінами, внесеними 16 березня 2006 року.
"...
3. Суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо:
(1) справа не підлягає касаційному розгляду у порядку адміністративного судочинства...
5. Копія ухвали... про відмову у відкритті касаційного провадження разом з доданими до скарги матеріалами направляються особі, яка подавала касаційну скаргу, а касаційна скарга залишається у суді касаційної інстанції".
Стаття 236. Право на оскарження судових рішень за винятковими обставинами ( 2747-15 )
"1. Сторони... мають право оскаржити до Верховного Суду України за винятковими обставинами судові рішення в адміністративних справах після їх перегляду в касаційному порядку, а також судові рішення суду касаційної інстанції.
2. За винятковими обставинами можуть бути оскаржені також судові рішення Верховного Суду України в адміністративних справах, якщо вони оскаржені з підстави, встановленої пунктом 2 статті 237 цього Кодексу.
..."
Стаття 237. Підстави для провадження за винятковими обставинами ( 2747-15 )
"1. Судові рішення в адміністративних справах можуть бути переглянуті Верховним Судом України за винятковими обставинами, якщо вони оскаржені з мотивів:
(1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції однієї й тієї самої норми прав;
(2) визнання судових рішень міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, такими, що порушують міжнародні зобов'язання України".
Стаття 238. Строк оскарження за винятковими обставинами ( 2747-15 )
"1. Скарга подається протягом одного місяця з дня відкриття обставин, які можуть бути підставою для провадження за винятковими обставинами.
2. Скарга, подана після закінчення строку,... залишається без розгляду, якщо Верховний Суд України за заявою особи, яка подала скаргу, не знайде підстав для поновлення строку..."
Стаття 239. Допуск скарги до провадження за винятковими обставинами ( 2747-15 )
"1. Допуск скарги до провадження за винятковими обставинами здійснюється колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України за участі не менше п'яти суддів протягом п'ятнадцяти днів після надходження скарги без виклику осіб, які беруть участь у справі. Одночасно може бути вирішене питання про поновлення строку на оскарження за винятковими обставинами.
2. Скарга вважається допущеною до провадження... якщо хоча б три судді дійшли висновку про необхідність цього."
Стаття 242. Повноваження Верховного Суду України за наслідками провадження за винятковими обставинами ( 2747-15 )
"1... більшістю голосів колегії суддів приймається одна з таких постанов...
(1) про повне або часткове задоволення скарги;
(2) про відмову в задоволенні скарги.
...
3. Постанова Верховного Суду України є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 статті 237 цього Кодексу".
Стаття 243. Постанова Верховного Суду України про задоволення скарги ( 2747-15 )
"1. Верховний Суд України задовольняє скаргу в разі виявлення неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції однієї й тієї самої норми права.
2. Якщо Верховний Суд України встановить, що оскаржене судове рішення є незаконним, він скасовує його повністю або частково і направляє справу на новий розгляд до суду першої, апеляційної чи касаційної інстанції залежно від того, суд якої інстанції першим допустив порушення норми матеріального чи процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи. Верховний Суд України може також скасувати судові рішення судів апеляційної або касаційної інстанції і залишити в силі помилково скасовані судові рішення судів першої або апеляційної інстанції.
...
4. Постанова Верховного Суду України про задоволення скарги повинна бути вмотивованою".
"1. Цей Кодекс набирає чинності з 1 вересня 2005 року.
5. До початку діяльності окружних та апеляційних адміністративних судів підсудні їм справи вирішують у першій та апеляційній інстанціях відповідні місцеві та апеляційні загальні суди за правилами Кодексу адміністративного судочинства України...
7. Після набрання чинності цим Кодексом заяви і скарги у справах, що виникають з адміністративно-правових відносин,... а також апеляційні, касаційні скарги... у таких справах, подані і не розглянуті до набрання чинності Кодексом адміністративного судочинства України, розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом.
Такі заяви чи скарги... не можуть бути залишені без руху або повернуті у порядку, встановленому цим Кодексом, якщо вони подані з додержанням відповідних вимог і правил підсудності, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України 1963 року ( 1501-06, 1502-06, 1503-06, 1504-06, 1505-06 )...
10. Касаційні скарги (подання) на рішення загальних судів у справах, визначених пунктом 7 цього розділу, що подані до набрання чинності цим Кодексом і не розглянуті Верховним Судом України, передаються для вирішення до Вищого адміністративного суду України..."
E. Закон України "Про судоустрій України" ( 3018-14 )
в редакції від 21 червня 2001 року (втратив чинність 30 липня
2010 року)
24. Відповідні положення Закону України "Про судоустрій України" ( 3018-14 ) від 21 червня 2001 р. в редакції, чинній у відповідний час, містять таке:
Стаття 47. Верховний Суд України - найвищий судовий орган ( 3018-14 )
"1. Верховний Суд України є найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції...
2. Верховний Суд України:
(1)... переглядає справи у касаційному порядку у випадках, встановлених законом..."
"...
(9) До законодавчого визначення суду, який буде здійснювати повноваження касаційної інстанції у цивільних справах,... перегляд цих справ у касаційному порядку здійснює Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України..."
III. ВІДПОВІДНІ МАТЕРІАЛИ РАДИ ЄВРОПИ
25. Відповідні витяги із ухваленого Венеціанською Комісією на її 84-ому пленарному засіданні (Венеція, 15-16 жовтня 2010 року) спільного висновку Венеціанської Комісії та Директорату з питань співробітництва Генерального Директорату з прав людини та правових питань Ради Європи щодо Закону України "Про судоустрій і статус суддів" містять у відповідних частинах наступне:
"4.1.4. Верховний Суд
...
28.... Створення трьох різних юрисдикцій, очолюваних трьома касаційними судами, незалежними один від одного, може призвести до численних та часто складних спорів щодо підсудності. Мінімум, чого можна очікувати у такій ситуації,- це створення ефективної системи для вирішення таких спорів, наприклад, через спеціальний суд з вирішення "спорів щодо підсудності"... Для цієї мети міг би підійти Верховний Суд...
31.... ідея [створення] Верховного Суду [полягає в тому, щоб він] надавав загальне тлумачення законодавства найвищого судового органу і, таким чином, забезпечував однакове тлумачення закону всіма судами навіть до виникнення суперечностей.
...
14. Висновок
125.... Юрисдикція Верховного Суду має відображати його конституційний статус найвищого судового органу у системі судів загальної юрисдикції...
129. Рекомендації щодо вдосконалення Закону серед іншого включають:
...
2. Компетенція Верховного Суду має поширюватись на вирішення спорів між вищими спеціалізованими судами також й у питаннях процесуального закону. Крім того, Верховний Суд має вирішувати щодо прийнятності справ, в яких надається суперечливе застосування закону. Також він має вирішувати спори з підсудності між трьома юрисдикціями (цивільною та кримінальною, господарською, адміністративною). ..."
ЩОДО ПРАВА
I. ОБ'ЄДНАННЯ ЗАЯВ
26. Суд вважає, що відповідно до пункту 1 правила 42 Реґламенту Суду ( 980_067 ) заяви повинні бути об'єднані, враховуючи спільність їх юридичного підґрунтя.
II. СКАРГИ НА ВІДСУТНІСТЬ ДОСТУПУ ДО СУДУ
27. Заявники скаржилися, що їм було незаконно відмовлено в доступі до суду касаційної інстанції в їх справах. Вони посилались на статті 6 і 13 Конвенції ( 995_004 ).
28. Суд зазначає, що скарги заявників мають бути розглянуті виключно за пунктом 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ), який у відповідній частині передбачає наступне:
"Кожен має право на... справедливий розгляд його справи... судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."
A. Щодо прийнятності
29. Уряд зазначив, що заявники не вичерпали доступні для них національні засоби юридичного захисту, оскільки вони не подали до Верховного Суду заяви щодо перегляду ухвал Вищого адміністративного суду від 15 березня (у справі першого заявника) та 16 листопада 2007 року (у справі другого заявника) за винятковими обставинами відповідно до статті 237 Кодексу адміністративного судочинства від 2005 року ( 2747-15 ). За твердженням Уряду, у справах заявників питання стосувалось неоднакового застосування процесуального законодавства Верховним Судом та Вищим адміністративним судом та підпадало під дію першого пункту вказаного положення національного закону.
30. Заявники не погодилися.
31. Суд повторює, що заявником мають бути вичерпані лише ті засоби захисту, які є ефективними. Саме Уряд, який стверджує про невичерпання, має переконати Суд в тому, що засіб у відповідний час був ефективним та доступним як теоретично, так і практично (див., наприклад, рішення суду "Мірошник проти України" (Miroshnik v. Ukraine), N 75804/01, п. 53, від 27 листопада 2008 року).
32. Суд вже вирішував у справі проти України, що вимоги про перегляд судових рішень за винятковими обставинами, як це передбачає Кодекс адміністративного судочинства від 2005 року ( 2747-15 ), є такими ж, як і вимоги щодо повторного відкриття провадження (див. "Каруна проти України" (Karuna v. Ukraine), рішення щодо прийнятності, N 43788/05, від 3 квітня 2007 року). У цьому контексті Суд повторно наголошує на тому, що Конвенція ( 995_004 ) не гарантує права на повторний розгляд справи через застосування екстраординарного засобу захисту (див., mutatis mutandis, рішення щодо прийнятності "Приставська проти України" (Prystavska v. Ukraine), N 21287/02, від 17 грудня 2002 року). Беручи до уваги позиції сторін щодо цього аспекту справ, особливо враховуючи ненадання Урядом для прикладу справ, в яких таке питання доступу до суду касаційної інстанції було вирішено за допомогою процедури, про яку йдеться, Суд не вбачає жодних підстав для відступу від висновків, викладених у рішенні "Каруна проти України" (Karuna v. Ukraine), що наводилось вище. Більш того, Суд зазначає, що такі висновки відповідають його практиці стосовно екстраординарної процедури перегляду рішень у цивільних справах у правовій системі України (див. рішення "Нестерова проти України" ( 974_514 ) (Nesterova v. Ukraine), N 10792/04, п. 36, від 28 травня 2009 року). Таким чином, Суд вирішує, що заявники не мали використовувати процедуру, запропоновану Урядом, оскільки вона не була засобом захисту в значенні пункту 1 статті 35 Конвенції.
33. Відповідно Суд відхиляє заперечення Уряду. Суд вважає, що скарги заявників щодо відсутності доступу до суду не є явно необґрунтованими у значенні пункту 3 статті 35 Конвенції ( 995_004 ). Суд далі вирішує, що вони не є неприйнятними з будь-яких інших підстав, і тому вони мають бути визнані прийнятними.
B. Щодо суті
34. Заявники підтримували свої скарги, стверджуючи, що вони не мали доступу до суду касаційної інстанції в порушення пункту 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ).
35. Уряд не надав зауважень щодо суті справи.
36. Суд нагадує, що пункт 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов'язків. У такий спосіб здійснюється "право на суд", яке відповідно до практики Суду включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати "вирішення" спору судом (див., наприклад, рішення у справі "Кутій проти Хорватії" (Kutit v. Croatia), N 48778/99, пункт 25, ECHR 2002-II).
37. Суд зазначає, що відповідно до усталеної практики Суду щодо України зазначені гарантії, закріплені в статті 6 ( 995_004 ), є застосовними до провадження у суді касаційної інстанції як у цивільних, так і в адміністративних справах, незважаючи на їх українську класифікацію (див. рішення у справі "Мельник проти України" ( 974_037 ) (Melnyk v. Ukraine), N 23436/03, пункт 25, від 28 березня 2006 року, та "Каруна проти України" (Karuna v. Ukraine), зазначене вище).
38. У цих справах заявники мали доступ до суду касаційної інстанції в частині того, що їх скарги дійшли до Верховного Суду та Вищого адміністративного суду. Однак скарги залишились нерозглянутими, оскільки спочатку Верховний Суд, а потім Вищий адміністративний суд вирішили, що в них немає юрисдикції їх розглядати.
39. Суд не вважає за необхідне за даних обставин досліджувати, чи мали Верховний Суд або Вищий адміністративний суд юрисдикцію вирішувати по суті скарги заявників. Важливо те, що заявники не отримали вирішення їхніх скарг, оскільки Вищий адімінстративний суд відмовився слідувати ухвалам Верховного Суду, які визначили підсудність цих справ. Такі відмови не тільки позбавили заявників доступу до суду, але й поставили під сумнів авторитет судової влади. Стримавши остаточні ухвали Верховного Суду, який за конституційним статусом є найвищим судовим органом та який надає роз'яснення щодо застосування законодавства, заявники мали легітимні сподівання, що ці ухвали не могли бути піддані сумніву. У цьому контексті Суд зазначає, що стаття 6 Конвенції ( 995_004 ) вимагає від держави передбачити процесуальні засоби для ефективного та швидкого вирішення спорів щодо підсудності справ (див. рішення щодо прийнятності "Лойен проти Франції" (Loyen v. France), N 46021/99, від 6 квітня 2000 року, та mutatis mutandis рішення у справі "Діду проти Румунії" (Didu v. Romania), N 34814/02, пункт 29, від 14 квітня 2009 року). Суд також зазначає, що висновки Венеціанської комісії та Директоратів Ради Європи є особливо актуальними щодо цього аспекту справи (див. пункт 25, зазначений вище).
40. З огляду на зазначене вище та у зв'язку з тим, що в матеріалах справи відсутня інформація про недотримання заявниками процесуальних вимог, Суд доходить висновку, що не було забезпечено дійсну та ефективну реалізацію їхнього права на доступ до суду. Відповідно мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ).
III. ІНШІ СКАРГИ
41. Перший заявник скаржився за статтями 6 та 13 Конвенції ( 995_004 ) на результат та несправедливість провадження, стверджуючи, що суди невірно тлумачили законодавство в його справі та були упереджені. Він також скаржився за статтею 14 Конвенції з приводу того, що він зазнав дискримінації у зв'язку з результатом провадження.
42. Другий заявник скаржився за статтями 6 та 13 Конвенції ( 995_004 ) на результат та несправедливість провадження, стверджуючи, що суди невірно оцінили докази.
43. Дослідивши решту скарг заявників за статтями 6, 13 та 14 Конвенції ( 995_004 ) та всі матеріали справи, які є в його розпорядженні, в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги, Суд не виявив жодних ознак порушення прав і свобод, закріплених Конвенцією, та вирішив, що ці скарги мають бути відхилені відповідно до пунктів 3 та 4 статті 35 Конвенції.
IV. ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )
44. Стаття 41 Конвенції ( 995_004 ) передбачає:
"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".
A. Шкода
45. Перший заявник вимагав 12 000 євро відшкодування матеріальної шкоди та таку ж суму як відшкодування моральної шкоди. Другий заявник не висував вимог щодо відшкодування шкоди.
46. Уряд заперечив проти вимог першого заявника.
47. Суд не вбачає будь-якого причинного зв'язку між встановленим порушенням та матеріальною шкодою, про яку стверджує перший заявник, тому Суд відхиляє заявлені вимоги. З іншого боку, здійснюючи оцінку на засадах справедливості, як це передбачено статтею 41 Конвенції ( 995_004 ), Суд присуджує першому заявнику 2000 євро відшкодування моральної шкоди.
48. Суд також зазначає, що вимоги щодо присудження другому заявнику будь-якого відшкодування не було.
B. Судові витрати
49. Заявники не заявили жодних вимог щодо компенсації судових витрат. Тому Суд нічого не присуджує.
C. Пеня
50. Суд вважає за доцільне призначити пеню виходячи з розміру граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткових пункти.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Вирішує об'єднати заяви.
2. Оголошує скарги заявників за пунктом 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) щодо відсутності доступу до суду прийнятними, а решту скарг у заяві - неприйнятними.
3. Постановляє, що у цій справі мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ).
4. Постановляє, що:
(a) протягом трьох місяців з дня, коли рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції ( 995_004 ), держава-відповідач має сплатити першому заявнику 2000 (дві тисячі) євро відшкодування моральної шкоди, з урахуванням будь-якого податку, який може бути стягнуто з цієї суми; ця сума має бути конвертована у національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;
(b) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до повного розрахунку на вищезазначену суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в цей період, плюс три відсоткових пункти.
5. Відхиляє решту вимог першого заявника щодо справедливої сатисфакції.
Вчинено англійською мовою і повідомлено письмово 9 грудня 2010 року відповідно до пунктів 2 та 3 правила 77 Реґламенту Суду ( 980_067 ).
Голова Пеер ЛОРЕНЦЕН
Секретар Клаудія ВЕСТЕРДІК