"Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Попередні положення, однак, ніяким чином не обмежують право держави запроваджувати такі закони, які, на її думку, необхідні для здійснення контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків або інших зборів чи штрафів".
17. Уряд зауважив, що заявник не вичерпав всіх засобів національного захисту, оскільки він не оскаржував на національному рівні бездіяльність державних виконавців та не вимагав компенсації за порушення строків виконавчого провадження чи знецінення присуджених коштів.
18. Заявник не погодився з цим аргументом, посилаючись на те, що головною причиною тривалого невиконання рішення суду, винесеного на користь заявника, було те, що боржник знаходився у скрутній економічній ситуації.
19. Суд звертається до своєї прецедентної практики, відповідно до якої заявник не зобов'язаний подавати скаргу на дії державних виконавців у зв'язку з невиконанням рішення суду в тих випадках, коли рішення суду неможливо виконати з незалежних від державних виконавців причин (див. серед інших Михайленки проти України, N 35091/02 ( 980_231 ), та інші, пп. 38-39). Суд не бачить будь-яких причин для розгляду цієї заяви в іншому контексті, ніж попередні подібні справи.
20. Суд вважає, що в світлі поданих сторонами доказів скарги заявника на невиконання п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) та статті 1 Протоколу 1 Конвенції ( 994_535 ) порушують важливі питання фактів та права відповідно до Конвенції, визначення яких вимагає розгляду питання по суті. Суд приходить до висновку, що скарги заявника не можуть бути відхиленими як явно необґрунтовані на підставі п. 3 статті 35 Конвенції. Жодних інших підстав для визнання цих скарг неприйнятними встановлено не було.
II. СУТЬ
21. Уряд стверджує, що виконавчою службою було вжито всіх необхідних засобів з метою виконання рішення суду і вона не може бути відповідальною за тривалість виконавчого провадження. Уряд також зауважив, що в цій справі не було порушення п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) з огляду на те, що рішення суду виконане.
22. Заявник не надав жодних додаткових аргументів до своїх початкових скарг.
23. По-перше, Суд зауважує, що рішення КТС у справі заявника прирівнюється до рішення суду, і держава є відповідальною за невиконання такого рішення (див. Ромашов проти України ( 980_227 ), згадане вище, п. 41).
24. По-друге, Суд зауважує, що рішення від 13 грудня 2000 р. та 13 березня 2001 р. залишалися невиконаними до 5 та 29 грудня 2003 р. відповідно, тобто ці періоди становлять приблизно три роки та два роки і дев'ять місяців відповідно. По-третє, Суд зауважує, що ці рішення були виконані в повному обсязі лише після того, як справу було надіслано на комунікацію з Урядом.
25. Суд приходить до висновку, що через неспроможність виконати рішення, які підлягали виконанню на користь заявника, впродовж таких тривалих періодів часу, органи державної влади унеможливлювали отримання заявником коштів, які він обґрунтовано сподівався отримати (див. серед інших Васіленков проти України, N 19872/02 ( 980_358 ), п. 25, рішення від 3 травня 2005 року).
26. Таким чином, Суд встановлює порушення п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) та статті 1 Протоколу 1 ( 994_535 ).
III. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )
27. Стаття 41 Конвенції ( 995_004 ) передбачає:
"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє законодавство відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткову компенсацію, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".
A. Шкода
28. Заявник вимагав невизначену суму компенсації моральної шкоди, спричиненої тривалістю невиконання рішень, винесених на його користь.
29. Уряд стверджував, що заявник не зазнав будь-якої нематеріальної шкоди, яка б підлягала грошовому відшкодуванню.
30. Суд дотримується думки, що заявник зазнав певної нематеріальної шкоди в результаті встановлених порушень, яка не може бути виправдана самим лише фактом встановлення порушення. Здійснюючи свою оцінку на засадах справедливості, як це вимагається статтею 41 Конвенції ( 995_004 ), Суд призначає заявнику суму в розмірі 1440 ЄВРО як компенсацію нематеріальної шкоди.
B. Судові витрати
31. Заявник не надав жодних вимог з цього питання протягом встановленого строку; Суд, відповідно, не призначає жодних виплат.
C. Пеня
32. Суд вважає, що пеня дорівнює граничній позичковій ставці (marginal lending rate) Європейського центрального банку, до якої слід додати три відсоткові пункти.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Оголошує прийнятими скарги відносно тривалості невиконання рішень суду, винесених на користь заявника; решта заяви оголошується неприйнятною;
2. Вирішує, що було порушення п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 );
3. Вирішує, що було порушення статті 1 Протоколу N 1 до Конвенції ( 994_535 );
4. Вирішує, що:
(а) протягом трьох місяців від дати, коли рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції ( 995_004 ), держава-відповідач повинна сплатити заявнику в українських гривнях за курсом на день здійснення платежу 1440 ЄВРО (одна тисяча чотириста сорок) компенсації нематеріальної шкоди, а також будь-який податок, який може підлягати сплаті із зазначених сум;
(б) після сплину вищезазначених трьох місяців і до остаточного розрахунку на названі суми нараховуватиметься пеня у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, плюс три відсоткові пункти.
Вчинено англійською мовою та повідомлено письмово 8 листопада 2005 року відповідно до правила 77 параграфи 2 та 3 Регламенту Суду ( 980_067 ).
Голова Секції Ж.-П.Коста
Секретар Секції С.Доллє