«Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити вдію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів».
A. Прийнятність
1. Щодо заперечення ratione personae
21. Оскільки 15 березня 2006 року судові рішення, постановлені на користь заявниці, були виконані в повному обсязі, Уряд вважає, що заявниця не є жертвою у розумінні статті 34 Конвенції.
22. Заявниця підтримує свою заяву.
23. Суд нагадує, що заявник може вважатись жертвою порушення його прав, гарантованих Конвенцією, з огляду на період невиконання рішення суду, постановленого на його користь (див., наприклад, рішення у справах «Ромашов проти України» (Romashov с. Ukraine), № 67534/01, п. 27, від 27 липня 2004 року; «Войтенко проти України» (Voitenko с. Ukraine), № 18966/02, п. 35, від 29 червня 2004 року, «Дубенко проти України» (Dubenko с. Ukraine), № 74221/01, п. 36, від 11 січня 2005 року).
24. Отже, Суд відхиляє це заперечення Уряду.
2. Щодо зловживання правом на подання заяви
25. Уряд вважає, що ця заява є зловживанням правом на подання індивідуальної заяви в розумінні пункту 3 статті 35 Конвенції, оскільки рішення, постановлені на її користь, були виконані.
26. Заявниця заперечує твердження Уряду.
27. Суд зазначає, що заява може бути відхилена, як така, що подана зі зловживанням права на подання заяви, якщо вона явно ґрунтується на неправдивих фактах чи в ній відсутні події ключового значення (див., наприклад, рішення у справі «Акдівар та інші проти Туреччини» (Akdivar et autres c. Turquie) від 16 вересня 1996 року, «Збірник рішень та постанов» (Recueil des arrets et decisions) 1996-IV, пп. 53-54, від 20 червня 2002 року). Це не стосується справи, яка розглядається, оскільки заявниця належним чином зазначила дату виконання судових рішень у її формулярі заяви.
28. Таким чином, заперечення Уряду має бути відхилено.
29. Суд зазначає, що ці скарги не є явно необґрунтованими в розумінні пункту 3 статті 35 Конвенції. Крім того, Суд зазначає, що вони не є неприйнятними з будь-яких інших підстав. Отже, вони мають бути оголошені прийнятними.
B. Суть
1. Щодо дотримання пункту 1 статті 6 та статті 1 Першого протоколу
30. Уряд наводить аналогічні аргументи, які були вже викладені в рішенні у справі Скрипняк та інші (Skrypnyak et autres), для того, щоб доказати відсутність стверджуваних порушень (див. вищезгадане рішення у справі Скрипняк та інші (Skrypnyak et autres), п. 19).
31. Заявниця не погоджується з твердженнями Уряду.
32. Суд вже розглядав справи, в яких порушувались питання, аналогічні цій справі, та встановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу (див., наприклад, вищезгадане рішення у справі Скрипняк та інші (Skrypnyak et autres), пп. 21-24 та 27-28). Розглянувши всі надані йому матеріали, Суд вважає, що Уряд не надав жодних фактів чи аргументів, які б могли переконати його дійти іншого висновку.
33. Таким чином, мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу.
2. Щодо дотримання статті 13 Конвенції
34. Уряд стверджує, що національним законодавством передбачено право заявниці на ефективний засіб юридичного захисту який дозволяє оскаржити невиконання рішення суду, постановленого на її користь.
35. Заявниця не погоджується.
36. Суд вже розглядав справи, в яких порушувалось питання, аналогічне даній справі, та встановив порушення статті 13 Конвенції (див., наприклад, рішення у справах «Войтенко проти України» (Voitenko с. Ukraine), № 18966/02, пп. 46-48, від 29 червня 2004 року; «Ромашов проти України» (Romashov c. Ukraine), № 67534/01, п. 47, від 27 липня 2004 року).
37. Розглянувши всі надані йому матеріали, Суд вважає, що Уряд не надав жодних фактів чи аргументів, які б могли переконати його дійти іншого висновку в цій справі.
38. Таким чином, мало місце порушення статті 13 Конвенції.
III. ІНШІ СТВЕРДЖУВАНІ ПОРУШЕННЯ КОНВЕНЦІЇ
39. Посилаючись на статтю 14 Конвенції, заявниця скаржиться на те, що працюючі вчителі отримують спеціальні виплати, починаючи з 2002 року, а вона, вийшовши на пенсію у 2001 році, не може отримати ці виплати протягом декількох років.
40. Заявниця також не погоджується з результатом першого провадження щодо стягнення заборгованості за заробітною платою (див. вище пп. 13-14). Вона вважає, що його тривалість у чотири роки була надмірною. Вона не посилається з цього приводу на жодну статтю Конвенції.
41. Враховуючи всі наявні матеріали та настільки, наскільки вони охоплювалися його компетенцією їх розглядати, Суд дійшов висновку про відсутність будь-яких ознак порушень прав та свобод, передбачених Конвенцією.
42. Таким чином, ці частини заяви є явно необґрунтованими та мають бути відхилені згідно з пунктами 3 та 4 статті 35 Конвенції.
IV. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ
43. Стаття 41 Конвенції передбачає:
«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію».
A. Шкода
44. Як відшкодування матеріальної шкоди заявниця вимагає суми у розмірах 7232 грн та 10234 грн - 1 , що були присуджені судовими рішеннями від 5 травня 1999 року та 14 квітня 2000 року і були збільшені у зв'язку з інфляцією.
__________
- 1 Близько 1029 та 1457 євро.
45. Заявниця також вимагає відшкодування моральної шкоди. Розгляд цієї суми вона залишає на розсуд суду.
46. Уряд вважає, що ці вимоги є необґрунтованими.
47. Враховуючи те, що вимога заявниці щодо перерахунку сум не підтверджена розрахунком, який би ґрунтувався офіційним документом, Суд вважає, що немає необхідності присуджувати їй будь-яку суму щодо цього.
48. Вирішуючи на засадах справедливості, Суд вважає за доцільне присудити заявниці 2000 євро відшкодування моральної шкоди.
B. Судові витрати
49. Заявниця не висуває жодних вимог щодо цього.
50. Відповідно Суд вважає, що немає необхідності присуджувати заявниці будь-яку суму з цього приводу.
C. Пеня
51. Суд вважає належним призначити пеню виходячи з розміру граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Оголошує заяву щодо скарг за пунктом 1 статті 6 та статтею 13 Конвенції та статтею 1 Першого протоколу прийнятною, а решту заяви - неприйнятною.
2. Постановляє, що мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу.
3. Постановляє, що мало місце порушення статті 13 Конвенції.
4. Постановляє, що:
a) протягом трьох місяців віддати, коли рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач має сплатити заявниці 2000 (дві тисячі) євро відшкодування моральної шкоди, які мають бути конвертовані в українські гривні разом з будь-яким податком, який може бути нараховано на цю суму;
b) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до повного розрахунку на цю суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в цей період, плюс три відсоткові пункти.
5. Відхиляє решту вимог щодо справедливої сатисфакції.
Учинено французькою мовою і повідомлено письмово 16 квітня 2009 року відповідно до пунктів 2 і З правила 77 Регламенту Суду.
Секретар
Клаудія ВЕСТЕРДІК
Голова
Райт Маруст