«Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів...»
9. Уряд висловив заперечення щодо застосовності пункту 1 статті 6 Конвенції, подібні до тих, які Суд уже відхиляв у низці рішень (див., наприклад, рішення від 14 лютого 2008 року у справі «Мітін проти України» (Mitin v. Ukraine), заява № 38724/02, пп. 20-24).
10. Уряд заперечив застосовність статті 1 Першого протоколу до Конвенції у цій справі, стверджуючи, що службове обмундирування, про яке йдеться, є власністю держави, а не заявників. Суд зауважує, що справа стосується невиплати державою коштів, присуджених заявникам остаточним рішенням суду. У цьому контексті, Суд повторює, що заборгованість за рішенням суду є майном у розумінні статті 1 Першого протоколу, а тому вона є застосовною у цій справі (див. рішення від 29 червня 2004 року у справі «Войтенко проти України» (Voytenko v. Ukraine), заява № 18966/02, пп. 51-54). З цієї ж причини останнє заперечення Уряду також повинно бути відхилено.
11. Суд зазначає, що рішення від 7 листопада 2003 року залишалося невиконаним протягом двох років та семи місяців, після того, як набрало законної сили 28 січня 2004 року.
12. Суд повторює, що він уже встановлював порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції у значній кількості справ, у яких порушувались питання, подібні до тих, що порушуються у цій заяві (див., наприклад, згадане вище рішення у справі «Войтенко проти України» (Voytenko v. Ukraine), пп. 43 та 55). У поданнях сторін немає нічого, що могло б переконати Суд дійти іншого висновку.
13. Відповідно Суд визнає заяву прийнятною і доходить висновку, що мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу.
II. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ
14. Стаття 41 Конвенції передбачає:
«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію».
A. Шкода
15. Суд, розглянувши вимоги заявників щодо справедливої сатисфакції, з якими Уряд не погодився, та здійснюючи оцінку на засадах справедливості, як того вимагає стаття 41 Конвенції, вважає, що Уряд повинен виплатити кожному заявнику по 600 євро відшкодування моральної шкоди.
B. Судові та інші витрати
16. Заявники не подали жодних вимог щодо компенсації судових витрат, тому Суд нічого не присуджує.
C. Пеня
17. Суд вважає за належне призначити пеню виходячи з розміру граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткових пункти.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Оголошує заяву прийнятною.
2. Постановляє, що мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.
3. Постановляє, що мало місце порушення статті 1 Першого Протоколу.
4. Постановляє, що:
a) упродовж трьох місяців з дати, коли це рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач повинна сплатити кожному заявнику 600 (шістсот) євро відшкодування моральної шкоди;
b) зазначена вище сума має бути конвертована у національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу, разом з будь-яким податком, що нараховується на цю суму;
c) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на вищезазначену суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в цей період, плюс три відсоткові пункти.
5. Відхиляє решту вимог заявників щодо справедливої сатисфакції.
Учинено англійською мовою і повідомлено письмово 19 лютого 2009 року відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77 Регламенту Суду.
Секретар
Клаудія ВЕСТЕРДІК
Голова
Пеер ЛОРЕНЦЕН