«1. Протягом трьох днів від дня одержання повідомлення про набуття Рішенням статусу остаточного Орган представництва:
(а) надсилає Стягувачеві повідомлення з роз’ясненням його права порушити провадження про перегляд справи та/або про його право на відновлення провадження відповідно до чинного законодавства...».
III. ЗАКОНОДАВСТВО ТА ПРАКТИКА ДЕРЖАВ - ЧЛЕНІВ РАДИ ЄВРОПИ
26. Порівняльний аналіз національних законодавств і практики тридцяти восьми держав - членів Ради Європи показує, що багато держав запровадили національні механізми, які передбачають можливість звернутися за переглядом цивільних справ, провадження в яких завершено згідно з судовим рішенням, яке набуло статусу остаточного, на підставі встановлення Судом порушення Конвенції. Зокрема, у двадцяти двох державах-членах з числа держав, законодавство яких аналізувалося, національний цивільний процесуальний кодекс чітко передбачає можливість для заявника, на користь якого було постановлено рішення Суду, клопотати про перегляд цивільної справи на підставі встановлення порушення Європейським судом з прав людини або іншим міжнародним судом. Так відбувається в Албанії, Андоррі, Вірменії, Азербайджані, Хорватії, Чеській Республіці, Естонії, колишній Югославській Республіці Македонія, Грузії, Німеччині, Латвії, Литві, Молдові, Чорногорії, Норвегії, Португалії, Румунії, Росії, Сербії, Словаччині, Швейцарії та Туреччині. В усіх цих державах заяви щодо перегляду справи подаються до суду. Проте судова інстанція залежить від конкретної держави-члена. У деяких державах такі заяви подаються до найвищої судової інстанції, тобто Верховного Суду (в Албанії, Азербайджані, Естонії і Литві) або Конституційного суду (у Чеській Республіці). В інших державах скарга подається до суду, чиє рішення оскаржується (Хорватія, колишня Югославська Республіка Македонія і Сербія). Зазвичай перегляд не є автоматичним та обумовлюється критеріями прийнятності, такими як строк подання скарги, процесуальний статус заявника та обґрунтованість скарги (це стосується, наприклад, Албанії, колишньої Югославської Республіки Македонія, Грузії, Чорногорії і Туреччини). Деякі положення внутрішнього законодавства передбачають дотримання інших вимог - наприклад, продовження існування тяжких наслідків порушення (Румунія) або що відшкодування не виправило порушення (Словаччина), або що відшкодування заявникові не може бути здійснено жодними іншими засобами (Естонія).
27. Хоча у чинному законодавстві шістнадцяти держав з тридцяти восьми держав-членів, законодавство яких аналізувалося, наразі чітко не передбачено перегляд цивільних вправ на підставі встановлення Судом порушення Конвенції (це стосується Австрії, Бельгії, Франції, Греції, Угорщини, Італії, Ірландії, Ліхтенштейну, Люксембургу, Монако, Нідерландів, Польщі, Словенії, Іспанії, Швеції та Сполученого Королівства (Англії і Уельсу)), у деяких з цих держав, тим не менш, заявники у такій ситуації можуть ініціювати перегляд справи відповідно до порядку перегляду у зв’язку з нововиявленими обставинами або допущеними процесуальними помилками (наприклад, у Франції, Нідерландах і Польщі).
IV. РЕКОМЕНДАЦІЯ КОМІТЕТУ МІНІСТРІВ № R (2000)2
28. У своїй Рекомендації № R (2000)2, ухваленій 19 січня 2000 року на 694 му засіданні заступників міністрів, Комітет міністрів зазначив, що практика здійснення нагляду за виконанням рішень Суду показала, що повторний розгляд справи або відновлення провадження виявилися за певних обставин найбільш ефективними - якщо не єдиними - засобами досягнення restitutio in integrum. Отже, Комітет міністрів закликав держави запровадити механізм перегляду справи після встановлення Судом порушення Конвенції, особливо у разі:
«(і) коли потерпіла сторона і далі зазнає дуже тяжких негативних наслідків від результатів внутрішньодержавного рішення, які адекватно не відшкодовуються справедливою сатисфакцією і які не можна виправити інакше ніж за допомогою повторного розгляду або відновлення провадження;
(іі) коли рішення Суду спонукає до висновку, що
(a) оскаржене рішення національного суду суперечить Конвенції по суті, або
(b) в основі встановленого порушення лежали суттєві процесуальні помилки чи такі недоліки, що ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні.».
ПРАВО
І. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ ТА СТАТТІ 1 ПЕРШОГО ПРОТОКОЛУ
29. Заявниця скаржилася на провадження за її «скаргою про перегляд судових рішень у зв’язку з винятковими обставинами» (далі - скарга у зв’язку з винятковими обставинами), що завершилося ухвалою Верховного Суду України від 14 березня 2008 року. Зокрема, заявниця стверджувала, що при розгляді її скарги у зв’язку з винятковими обставинами Верховний Суд України не врахував висновки Суду за пунктом 1 статті 6 Конвенції з його рішення від 3 травня 2007 року щодо оцінки національними судами доказів (див. - пункт 15). Верховний Суд України також не розглянув деякі важливі аспекти справи, зокрема, цінність головних документальних доказів, на яких ґрунтувалися рішення національних судів. Більше того, його обґрунтування щодо результатів розгляду попередньої заяви заявниці суперечило висновкам Суду у рішенні від 3 травня 2007 року (див. пункти 13 та 18). Затвердженнями заявниці, несправедливий спосіб, у який Верховний Суд України розглядав її скаргу у зв’язку з винятковими обставинами, становив нове порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу. У частині цих положень, пов’язаній з доводами заявниці, зазначено таке:
Пункт 1 статті 6
«Кожен має право на справедливий ... розгляд його справи упродовж розумного строку ... судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру...».