«Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження».
28. Період, який має братися до уваги, почався 15 грудня 1998 року та закінчився 20 грудня 2006 року. Таким чином, він тривав близько восьми років у судах двох інстанцій.
A. Прийнятність
29. Уряд стверджував, що цей спір не стосувався цивільних прав та обов'язків заявниці. Відповідно Уряд дійшов висновку, що пункт 1 статті 6 Конвенції є незастосовним до цього провадження. Уряд також зазначив, що скарга щодо відсутності ефективного засобу юридичного захисту повинна бути відхилена у зв'язку з невичерпаннями національних засобів юридичного захисту, оскільки заявниця не подала апеляційної скарги на ухвалу від 20 грудня 2006 року.
30. Заявник не погодився.
31. Суд зазначає, що позовні заяви були подані в інтересах заявниці посадовою особою, яка мала право діяти з метою захисту її прав (див. рішення від 21 грудня 2006 року у справі «Теліга та інші проти України» (Teliga and Others v. Ukraine), заява № 72551/01, п. 82). Суд також зазначає, що заявниця як неповнолітня була представлена у судовому провадженні своєю опікункою. Спір, про який йдеться, стосувався, inter alia, права заявниці проживати у зазначеній квартирі. Відповідно, це судове провадження стосувалось встановлення цивільних прав заявниці у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.
32. Суд зазначає, що ця заява не є явно необґрунтованою у розумінні пункту 3 статті 35 Конвенції. Він також зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Отже, вона має бути визнана прийнятною.
B. Суть
33. Уряд не надав зауважень щодо суті заяви.
34. Заявниця підтримала свою скаргу.
35. Суд нагадує, що розумність тривалості провадження визначається з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів, а також важливість предмета спору для заявника (див. серед багатьох інших джерел рішення у справі «Фрідлендер проти Франції» (Frydlender v. France) [ВП], заява № 30979/96, п. 43, ECHR 2000-VII).
36. Суд неодноразово встановлював порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, що підіймали питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі (див. вищезгадане рішення у справі «Фрідлендер проти Франції» (Frydlender v. France), п. 46, та рішення від 26 червня 2008 року у справі «Ващенко проти України» (Vashchenko v. Ukraine), заява № 26864/03, пп. 55-59).
37. Розглянувши всі надані йому матеріали, Суд вважає, що Уряд не навів жодного факту чи аргументу, здатних переконати його дійти іншого висновку у цій справі. Беручи до уваги свою практику, Суд вважає, що в цій справі тривалість провадження була надмірною та не відповідала вимозі «розумного строку».
38. Відповідно мало місце порушення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції.
II. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ
39. Стаття 41 Конвенції передбачає:
«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію».
A. Шкода
40. У своїй первісній заяві заявниця вимагала 3000 евро відшкодування матеріальної шкоди та 10000 євро відшкодування моральної шкоди.
41. Протягом строку, встановленого Судом для подання вимог щодо справедливої сатисфакції, заявниця вимагала виплати відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Однак, вона не зазначала конкретних сум.
42. Уряд вважав первісні вимоги заявниці надмірними та необґрунтованими.
43. Суд не вбачає жодного причинно-наслідкового зв'язку між встановленим порушенням та заявленою матеріальною шкодою, тому Суд відхиляє цю вимогу. З іншого боку, здійснюючи оцінку на засадах справедливості, як цього вимагає стаття 41 Конвенції, Суд присуджує заявниці 2800 євро відшкодування моральної шкоди.
B. Судові та інші витрати
44. Заявниця не заявила жодних вимог щодо компенсації судових витрат. Тому Суд нічого не присуджує у цьому відношенні.
C. Пеня
45. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткових пункти.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Оголошує заяву прийнятною.
2. Постановляє, що мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.
3. Постановляє, що мало місце порушення статті 13 Конвенції.
4. Постановляє, що:
(a) упродовж трьох місяців з дня, коли це рішення набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач має сплатити заявниці 2800 (дві тисячі вісімсот) євро відшкодування моральної шкоди, разом з будь-якими податками, що можуть нараховуватись; ця сума має бути конвертована у національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;
(b) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на вищезазначену суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в цей період, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
5. Відхиляє решту вимог заявниці щодо справедливої сатисфакції.
Учинено англійською мовою і повідомлено письмово 8 квітня 2010 року відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77 Регламенту Суду.
Секретар
Клаудія ВЕСТЕРДІК
Голова
Пеер ЛОРЕНЦЕН