"... Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв’язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.".
70. Стаття 106 Кримінально-процесуального кодексу України (1960 року) регулює затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочину. Вона передбачає:
"Стаття 106: Затримання органом дізнання підозрюваного у вчиненні злочину
Орган дізнання вправі затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який може бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі, лише при наявності однієї з таких підстав:
1. коли цю особу застали при вчиненні злочину або безпосередньо після його вчинення;
2. коли очевидці, в тому числі й потерпілі, прямо вкажуть на дану особу, що саме вона вчинила злочин;
3. коли на підозрюваному або на його одягу, при ньому або в його житлі буде виявлено явні сліди злочину.
Про кожний випадок затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, орган дізнання зобов’язаний скласти протокол із зазначенням підстав, мотивів, дня, години, року, місяця, місця затримання, пояснень затриманого, часу складання протоколу про роз’яснення підозрюваному в порядку, передбаченому частиною другою статті 21 цього Кодексу, права мати побачення із захисником до першого допиту ... Протокол затримання підписується особою, яка його склала, і затриманим.
Копія протоколу з переліком прав та обов’язків негайно вручається затриманому і направляється прокурору... На вимогу прокурора йому також надсилаються матеріали, що стали підставою для затримання.
Про затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, орган дізнання сповіщає її сім’ю ...
Протягом сімдесяти двох годин після затримання орган дізнання:
(1) звільняє затриманого - якщо не підтвердилась підозра у вчиненні злочину, вичерпався встановлений законом строк затримання або затримання було здійснено з порушенням вимог, передбачених частинами першою і другою цієї статті;
(2) звільняє затриманого і обирає щодо нього запобіжний захід, не зв’язаний з триманням під вартою;
(3) доставляє затриманого до судді з поданням про обрання йому запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.
У разі оскарження затримання до суду скарга затриманого негайно надсилається начальником місця попереднього ув’язнення до суду. Скарга розглядається суддею одночасно з поданням органу дізнання про обрання запобіжного заходу. Якщо скарга надійшла після обрання запобіжного заходу, вона розглядається суддею протягом трьох діб з часу надходження. Якщо подання не надійшло або коли скарга надійшла після закінчення сімдесятидвогодинного строку після затримання, скарга на затримання розглядається суддею протягом п’яти діб з часу надходження.
Скарга розглядається з додержанням вимог, передбачених статтею 165 - 2 цього Кодексу. За результатами розгляду суддя виносить постанову про законність затримання чи про задоволення скарги і визнання затримання незаконним.
На постанову судді протягом семи діб з дня її винесення може бути подана апеляція прокурором, особою, щодо якої прийнято рішення, або її захисником чи законним представником. Подача апеляції не зупиняє виконання постанови суду.
Затримання підозрюваного у вчиненні злочину не може тривати більше сімдесяти двох годин.
Якщо у встановлений законом строк затримання постанова судді про застосування до затриманої особи запобіжного заходу у вигляді взяття під варту або постанова про звільнення затриманого не надійшла до установи для попереднього ув’язнення, начальник місця попереднього ув’язнення звільняє цю особу, про що складає протокол і направляє повідомлення про це посадовій особі чи органу, який здійснював затримання.".
71. Стаття 148 Кодексу передбачає, що запобіжні заходи можуть бути застосовані до підозрюваного, обвинуваченого, підсудного або засудженого.
72. Стаття 165 - 2 Кодексу стосується порядку застосування запобіжного заходу у кримінальному провадженні. У ній зазначено:
"Стаття 165 - 2 : Порядок обрання запобіжного заходу
На стадії попереднього розслідування справи запобіжний захід, не пов’язаний з триманням під вартою, обирає орган дізнання, слідчий, прокурор.
Якщо орган дізнання, слідчий вважає, що є підстави для обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, він вносить за згодою прокурора подання до суду. Таке ж подання вправі внести прокурор. При вирішенні цього питання прокурор зобов’язаний ознайомитися з усіма матеріалами, що дають підстави для взяття під варту, перевірити законність одержання доказів, їх достатність для обвинувачення.
Подання має бути розглянуто протягом сімдесяти двох годин з моменту затримання підозрюваного чи обвинуваченого.
Якщо в поданні ставиться питання про взяття під варту особи, яка перебуває на волі, суддя вправі своєю постановою дати дозвіл на затримання підозрюваного, обвинуваченого і доставку його в суд під вартою. Затримання в цьому випадку не може продовжуватися більше сімдесяти двох годин; а в разі коли особа перебуває за межами населеного пункту, в якому діє суд, не більше сорока восьми годин з моменту доставки затриманого в цей населений пункт.
Після одержання подання суддя вивчає матеріали кримінальної справи, представлені органами дізнання, слідчим, прокурором, допитує підозрюваного чи обвинуваченого, а при необхідності бере пояснення в особи, у провадженні якої перебуває справа, вислуховує думку прокурора, захисника, якщо він з’явився, і виносить постанову:
(1) про відмову в обранні запобіжного заходу, якщо для його обрання немає підстав;
(2) про обрання підозрюваному, обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.
Відмовивши в обранні запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, суд вправі обрати підозрюваному, обвинуваченому запобіжний захід, не пов’язаний із триманням під вартою.
На постанову судді до апеляційного суду прокурором, підозрюваним, обвинуваченим, його захисником чи законним представником протягом трьох діб з дня її винесення може бути подана апеляція. Подача апеляції не зупиняє виконання постанови судді.".
2. Застосовне законодавство Росії
73. Конституція Російської Федерації від 12 грудня 1993 року передбачає, що взяття особи під варту і тримання її під вартою допускаються лише за рішенням суду (стаття 22).
74. До 1 липня 2002 року кримінально-процесуальні правовідносини регулювались Кримінально-процесуальним кодексом Російської Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки (Закон РРФСР від 27 жовтня 1960 року). З 1 липня 2002 року той Кодекс було замінено Кримінально-процесуальним кодексом Російської Федерації (Федеральний закон № 174-ФЗ від 18 грудня 2001 року, далі - КПК).
75. "Запобіжні заходи" включають підписку про невиїзд, особисту поруку, заставу та взяття під варту (стаття 98 КПК).
76. КПК визнає обов’язковими рішення районного або міського суду, винесеного на підставі обґрунтованого клопотання прокурора, підтвердженого відповідними доказами (пп. 1, 3-6 статті 108).
77. При вирішенні питання про взяття обвинуваченого під варту компетентний орган зобов’язаний встановити, чи є "достатні підстави вважати", що зазначена особа може переховуватися від слідства або суду, перешкоджати провадженню у кримінальній справі або продовжувати злочинну діяльність (стаття 97). Орган влади також має врахувати тяжкість обвинувачення, відомості про особу обвинуваченого, рід його занять, вік, стан здоров’я, сімейне становище та інші обставини (стаття 99).
78. КПК передбачає загальну норму про те, що обвинуваченого може бути взято під варту, якщо санкція відповідної статті передбачає щонайменше два роки позбавлення волі. У виняткових випадках Кодекс дозволяє взяття особи під варту, якщо санкція статті, за якою її обвинувачено, передбачає строк, менший за два роки позбавлення волі, у випадку, коли особа попередньо переховувалась від слідства, або не має місця постійного проживання в Росії, або її особу встановити неможливо. Особа не має поміщатись під варту, якщо можливо застосувати менш суворий запобіжний захід (частина 1 статті 97 і частина 1 статті 108).
79. Судове рішення про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або продовження тримання під вартою може бути оскаржене до суду вищої інстанції впродовж трьох днів. Суд апеляційної інстанції зобов’язаний постановити рішення щодо апеляційної скарги впродовж трьох днів з дати її отримання (частина 10 статті 108). Право на оскарження судового рішення мають обвинувачений або підозрюваний, його/її захисник або опікун, прокурор, потерпілий або його представник (частина 1 статті 127, частина 4 статті 354).
80. У будь-який час впродовж судового провадження суд може обрати, змінити або скасувати запобіжний захід, включаючи тримання під вартою (частина 1 статті 255). Будь-яке таке рішення виноситься у нарадчій кімнаті і підписується усім складом колегії суддів (стаття 256).
81. Скарга на таке рішення має подаватися до вищестоящого суду. Вона повинна бути розглянута впродовж такого ж строку, що й скарга на рішення щодо суті (пункт 4 статті 255).
B. Мінська Конвенція 1993 року
82. Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах (підписана у м. Мінську 22 січня 1993 року зі змінами, внесеними 28 березня 1997 року, далі - Мінська Конвенція), сторонами якої є як Росія (ратифікована 11 листопада 1994 року, набрала чинності 10 грудня 1994 року), так і Україна (ратифікована 10 листопада 1994 року, набрала чинності 14 квітня 1995 року). Конвенція діє в обох державах. Вона передбачає: