Порядок подачі касаційної скарги...
«Касаційна скарга … подається через суд першої інстанції, в якому знаходиться справа [який розглядав справу] …».
ПРАВО
I. LOCUS STANDI ДРУЖИНИ ПЕРШОГО ЗАЯВНИКА
17. Після смерті першого заявника 18 березня 2014 року його дружина, пані Березовська, поінформувала Суд про своє бажання підтримати заяву від його імені.
18. Уряд не погодився, стверджуючи, що права за статтею 6 Конвенції не передавались іншій особі.
19. Суд повторює, що у справах, в яких заявник помер після подання заяви, близькі родичі чи спадкоємці, в принципі, можуть підтримати заяву, за умови наявності в них достатнього інтересу у справі. Вирішальним є не те, чи передаються спадкоємцям, які бажають підтримати розгляд справи, відповідні права чи ні, а те, чи можуть вони, в принципі, претендувати на наявність у них законного інтересу, звертаючись до Суду з проханням розглянути справу на підставі бажання заявника здійснити своє індивідуальне та особисте право подати заяву до Суду (див., наприклад, рішення у справі «Гарбуз проти України» (Garbuz v. Ukraine), заява № 72681/10, пункт 28, від 19 лютого 2019 року).
20. Суд не вбачає підстав сумніватися в тому, що дружина заявника має законний інтерес у цьому, та постановляє, що вона має право продовжити це провадження від імені першого заявника. Проте у подальшому тексті посилання робитиметься на першого заявника.
II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ
21. Заявники скаржилися на те, що їм було відмовлено у доступі до суду касаційної інстанції на помилковій підставі, що вони не дотрималися процесуального строку подання касаційної скарги, порушивши пункт 1 статті 6 Конвенції, яка передбачає:
«Кожен має право на справедливий … розгляд його справи … судом, …, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру».
А. Прийнятність
22. Уряд стверджував, що перший заявник не клопотав до Вищого адміністративного суду України про продовження строку подання касаційної скарги і, таким чином, не вичерпав доступні національні засоби юридичного захисту. Уряд також заперечив, що другий заявник мав статус потерпілого, оскільки не був стороною у провадженні на національному рівні.
23. Заявники не надали жодних коментарів у відповідь.
24. Оскільки перший заявник стверджував, що подав касаційну скаргу у встановлений строк, Суд не переконаний, що він мав клопотати до Вищого адміністративного суду України про продовження цього строку. У зв’язку з цим Суд відхиляє аргумент Уряду щодо невичерпання національних засобів юридичного захисту.
25. У відповідь на аргументи Уряду щодо відсутності у другого заявника статусу потерпілого Суд повторює, що він тлумачить концепцію «потерпілого» самостійно та незалежно від національних концепцій, як ті, що стосуються зацікавленості чи дієздатності, хоча Суд має враховувати, що заявник був стороною у провадженні на національному рівні (див. рішення у справі «Мікаллеф проти Мальти» [ВП] (Micallef v. Malta) [GC], заява № 17056/06, пункт 48, ЄСПЛ 2009). Суд зауважує, що позов, поданий першим заявником до національних судів, був також в інтересах другого заявника, оскільки перший заявник вимагав стягнення грошової компенсації та відшкодування моральної шкоди, невиплачених його сину. На момент подій другий заявник був неповнолітнім, а тому був недієздатним самостійно здійснювати свої права. Провадження на національному рівні стосувалося визначення його прав, а тому він може вважатися потерпілим від порушення статті 6 Конвенції.
26. Суд зазначає, що ця скарга не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції та не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Отже, вона має бути визнана прийнятною.
В. Суть
27. Заявники підтримали свою скаргу.
28. Уряд повторив висновки Вищого адміністративного суду України, що касаційну скаргу було подано 06 липня 2004 року. Він не прокоментував поштову квитанцію чи повідомлення про вручення.
29. Суд повторює, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення з позовом щодо своїх прав або обов’язків цивільного характеру до судів чи трибуналів. Це право на доступ не є абсолютним і може підлягати обмеженням, які, однак, не можуть забороняти або скорочувати доступ особи у такий спосіб чи такою мірою, щоб сама суть цього права була підірвана (див. рішення у справах «Наіт-Ліман проти Швейцарії» [ВП] (<...>) [GC], заява № 51357/07, пункти 112-114, від 15 березня 2018 року, та «Станєв проти Болгарії» [ВП] (Stanev v. Bulgaria) [GC], заява № 36760/06, пункти 229 і 230, ЄСПЛ 2012). Стаття 6 Конвенції не зобов’язує Договірні Сторони створювати суди апеляційної чи касаційної інстанцій. Проте там, де існують такі суди, мають дотримуватися гарантії статті 6 Конвенції, наприклад, держава має гарантувати громадянам ефективне право на доступ до судів для вирішення спору щодо їхніх прав та обов’язків цивільного характеру (див. рішення у справі «Зубац проти Хорватії» [ВП] (Zubac v. Croatia) [GC], заява № 40160/12, пункт 80, від 05 квітня 2018 року). Крім того, до компетенції Суду не належить розгляд стверджуваних помилок щодо питань факту або права, яких припустилися національні суди, якщо тільки такі помилки не порушили права та свободи, що охороняються Конвенцією (див. рішення у справі «Бочан проти України (№ 2)» [ВП] (Bochan v. Ukraine) (no. 2) [GC], заява № 22251/08, пункт 61, ЄСПЛ 2015). З іншого боку, ризик будь-якої помилки органу державної влади має покладатися на саму державу, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи (див., наприклад, рішення у справі «Шімєцкі проти Хорватії» (<...>), заява № 15253/10, пункт 46, від 30 квітня 2014 року).
30. Відповідно до статей 87 і 321 Цивільного процесуального кодексу України 1963 року касаційна скарга на рішення апеляційного суду має подаватися упродовж місяця з дня проголошення цього рішення. У цій справі ухвалу Апеляційного суду Одеської області було проголошено 03 червня 2004 року, тобто строк подання касаційної скарги закінчився 03 липня 2004 року.
31. З матеріалів справи вбачається, що касаційна скарга на зазначену ухвалу була здана на пошту, та відповідно до національного законодавства вважалася поданою 02 липня 2004 року. Отже, ухвала Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2007 року про залишення скарги без розгляду у зв’язку з поданням з пропуском строку ґрунтувалася на помилці.
32. Суд також зазначає, що Верховний Суд України не проаналізував докази першого заявника на підтвердження його версії про подання ним касаційної скарги 02 липня 2004 року, а Уряд не прокоментував цей факт.
33. Беручи до уваги ці фактори, Суд доходить висновку, що відмовившись розглядати касаційну скаргу Вищий адміністративний суд України покарав заявників за помилку, відповідальність за яку несли не вони, а органи судової влади, таким чином, позбавивши заявників їхнього права на доступ до суду (див., для порівняння, рішення у справі «Гаврілов проти України» (Gavrilov v. Ukraine), заява № 11691/06, пункт 25, від 16 лютого 2017 року, згадане рішення у справі «Шімєцкі проти Хорватії» (<...>), пункт 46, та рішення у справі «Сотіріс і Нікос Кутрас ATTEE проти Греції» (Sotiris and Nikos Koutras ATTEE v. Greece), заява № 39442/98, пункт 21, ЄСПЛ 2000XII).
34. У зв’язку з цим було порушено право заявників на доступ до суду у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.
III. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ
35. Стаття 41 Конвенції передбачає:
«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.».
А. Шкода
36. Заявники не вимагали відшкодування шкоди. Отже, Суд нічого не присуджує за цим пунктом.
В. Судові та інші витрати
37. Заявники вимагали суму, еквівалентну 14 євро, в якості компенсації витрат на поштові послуги.
38. Уряд заперечив, вважаючи цю вимогу необґрунтованою, оскільки на квитанціях не були вказані прізвища заявників або номер цієї справи.
39. З огляду на наявні у нього документи та свою практику Суд вважає за розумне присудити суму у розмірі 14 євро, яка охоплює судові та інші витрати, понесені під час провадження у Суді.
С. Пеня
40. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Постановляє , що дружина першого заявника має право підтримати цю заяву від його імені.
2. Оголошує прийнятною скаргу на відсутність доступу до суду.
3. Постановляє , що було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції.
4. Постановляє , що:
(а) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити спільно другому заявнику та пані Березовській 14 (чотирнадцять) євро, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу, та додаткового суму будь-якого податку, що може нараховуватись їм, в якості компенсації судових та інших витрат;
(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначену суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 07 листопада 2019 року відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77 Регламенту Суду.
Заступник Секретаря
Мілан БЛАШКО
Голова
Сіофра О’ЛІРІ