13. Уряд надав заперечення щодо вичерпання національних засобів захисту та статусу жертви заявників, подібні до них вже були відхилені Судом у низці рішень (див. "Войтенко проти України" ( 980_223 ), N 18966/02, пункти 27-35, від 29 липня 2004, та "Носаль проти України" ( 974_085 ), N 18378/03, пункти 33-35, від 29 листопада 2005 року). Суд вважає, що подані заперечення слід відхилити з тих же підстав.
14. Суд вважає, що скарги заявників на порушення пункту 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) щодо затримки у виконанні рішень місцевого суду Кіровоградської області не є явно необґрунтованими у розумінні пункту 3 статті 35 Конвенції. Більше того, він зазначає, що вони не є неприйнятними з будь-яких інших підстав. Таким чином, вони мають бути визнані прийнятними. З тих же причин не можуть бути визнані неприйнятними скарги заявників за статтею 1 Першого протоколу ( 994_535 ).
III. СУТЬ
15. Уряд стверджував, що тривалість виконавчого провадження по обох справах не була надмірною і що Державна виконавча служба вжила усіх необхідних заходів. Уряд стверджував, що право заявників на присуджені грошові виплати не оскаржувалось і вони не були позбавлені своєї власності. Більше того, Уряд наполягав на тому, що заявники мали у своєму розпорядженні ефективні засоби захисту, які детально передбачені національним законодавством та дозволяють оскаржувати невиконання судових рішень, винесених на їхню користь.
16. Заявники не погодились. Вони стверджували, що була значна затримка у виплатах, і їх, таким чином, було позбавлено фактичного володіння своєю власністю. Вони також зазначили, що затримка у виконавчому провадженні ні в якому разі не могла статися з вини виконавців і що рішення залишалися невиконаними через відсутність бюджетних коштів.
17. Суд зазначає, що рішення, винесене на користь першого заявника, не виконувалось протягом трьох років, а рішення, винесене на користь другого заявника, не виконувалось протягом трьох років і семи місяців.
18. Суд повторює, що він уже встановлював порушення пункту 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) та статті 1 Першого протоколу ( 994_535 ) у справах, подібних до цих (див. зазначені вище "Войтенко проти України" ( 980_223 ), пункти 26-55, та "Носаль проти України" ( 974_085 ), пункти 34-47).
19. Дослідивши всі подані матеріали, Суд вважає, що Уряд не надав жодного факту або доводу, що міг би переконати Суд дійти іншого висновку по цих справах.
20. Відповідно було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) та статті 1 Першого протоколу ( 994_535 ).
IV. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )
21. Стаття 41 Конвенції ( 995_004 ) зазначає:
"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".
A. Шкода
22. Обидва заявники вимагали виплати невиконаних частин судових рішень. Вони також вимагали компенсації моральних збитків у розмірі 10 000 євро кожному.
23. Уряд стверджував, що він не зобов'язаний виплачувати заявникам вищезазначену заборгованість, оскільки вони не оскаржили рішення Державної виконавчої служби від 18 червня 2004 року щодо повернення виконавчих листів та не надали їх повторно для виконання. Більше того, він стверджував, що вимоги заявників стосовно виплати моральної шкоди повинні бути відхилені як необґрунтовані і що визнання порушення становитиме достатню справедливу сатисфакцію у цих справах.
24. Оскільки суми за рішеннями на користь заявників не були виплачені, то Суд вважає, що, якщо Уряд виплатить борг за рішеннями суду (1), цього буде досить для повного та остаточного задоволення їхніх вимог стосовно матеріальних збитків. Що ж до вимог заявників стосовно компенсації за моральні збитки, то Суд вважає їх надмірними. Суд, на засадах справедливості, як цього вимагає стаття 41 Конвенції ( 995_004 ), присуджує суму в розмірі 800 євро першому заявнику та суму в розмірі 1000 євро другому заявнику як компенсацію моральної шкоди.
______________ (1) 283 євро першому заявнику; 119 другому заявнику.
B. Судові витрати
25. Заявники вимагали також компенсувати їм судові та поштові витрати. Однак вони не вказали їх розмір та не надали жодних документів стосовно цього.
26. Уряд стверджував, що ці вимоги повинні бути відхилені як необґрунтовані.
27. Відповідно до практики Суду заявник має право на відшкодування йому судових витрат, якщо буде видно, що вони були необхідними та фактично понесеними, а також обґрунтованими щодо розміру.
28. Суд зазначає, що заявники не надали жодних доказів стосовно своїх витрат. Однак заявники дійсно могли понести певні витрати, пов'язані з розглядом справи у Суді. З огляду на прецедентну практику Суду та на інформацію з цього приводу, Суд присуджує кожному заявнику суму в розмірі 100 євро з огляду на їхні судові витрати (див., mutatis mutandis, "Романченко проти України" ( 974_024 ), N 5596/03, п. 38, від 22 листопада 2005 року).
C. Пеня
29. Суд вважає за доцільне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої мають бути додані три відсотки.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Вирішує об'єднати заяви;
2. Оголошує заяви прийнятними;
3. Постановляє, що у цій справі було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 );
4. Постановляє, що у цій справі було порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ( 994_535 );
5. Постановляє, що:
(a) протягом трьох місяців з дня, коли рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції ( 995_004 ), держава-відповідач має виплатити пану Багрію заборгованість за досі невиконаним рішенням, а також 800 (вісімсот) євро як компенсацію моральної шкоди та 100 (сто) євро як компенсацію його судових витрат;
(b) протягом трьох місяців з дня, коли рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції ( 995_004 ), держава-відповідач має виплатити пану Кріванічу заборгованість за досі невиконаним рішенням, а також 1000 (одну тисячу) євро як компенсацію моральної шкоди та 100 (сто) євро як компенсацію його судових витрат;
(c) суми, зазначені вище, повинні бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу з урахуванням будь-якого податку, який може бути стягнуто;
(d) у випадку невиплати чи несвоєчасної виплати державою-відповідачем належної заявникам суми на неї нараховуватиметься пеня, яка дорівнює граничній позичковій ставці Європейського центрального банку плюс три відсотки, з часу, коли закінчиться згаданий вище тримісячний строк, і до моменту повного розрахунку;
6. Відхиляє решту вимог заявників щодо справедливої сатисфакції.
Вчинено англійською мовою і повідомлено у письмовій формі 9 листопада 2006 року згідно з пунктами 2 і 3 правила 77 Реґламенту Суду ( 980_067 ).
Секретар секції Клаудія ВЕСТЕРДІК
Голова Пеер ЛОРЕНЦЕН