Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше, як у громадських інтересах і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Попередні положення, однак, жодним чином не обмежують право держави запроваджувати такі закони, які, на її думку, необхідні для здійснення контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків або інших зборів чи штрафів.
A. Прийнятність
16. Уряд стверджував, що заявник не вичерпав національних засобів захисту, як того вимагає параграф 1 ст. 35 Конвенції ( 995_004 ), оскільки не оскаржив до суду дії чи бездіяльність виконавчої служби і не подавав апеляції до Херсонського апеляційного господарського суду для реєстрації кредитором у процедурі банкрутства. Заявник заперечив.
17. Суд зазначає, що ці доводи вже обговорювалися і були відхилені в багатьох попередніх рішеннях Суду (наприклад, див. згадані вище справи "Ромашов проти України" ( 980_227 ) та "Трихліб проти України" ( 980_409 ), параграфи 23-32 та 36-42 відповідно). Суд не вбачає жодних підстав для іншого висновку в поточній справі, а отже, відхиляє заперечення уряду.
18. Суд зазначає, що ця заява загалом не є необгрунтованою в розумінні параграфа 3 ст. 35 Конвенції ( 995_004 ). Далі він зазначає, що вона не є неприйнятною на будь-яких інших підставах.
В. Суть
19. Уряд стверджував, що значне в часі невиконання рішення на користь заявника було спричинене триваючою процедурою банкрутства проти підприємства-боржника, яке й досі в критичній ситуації. Далі уряд доводив, що виконавча служба вжила всіх необхідних кроків і не може нести відповідальності за зволікання. Заявник заперечив.
20. Спочатку Суд розглянув аргументацію уряду щодо триваючої процедури банкрутства. Суд зазначає, що під час таких процедур господарський суд може призупинити будь-яке повернення боргів підприємством-боржником і останнє залишається захищеним від будь-яких покарань за зволікання з виконанням своїх обов'язків під час цих процедур. Суд нагадує, що він уже встановив у справі "Трихліб проти України" ( 980_409 ) (див. параграфи 49-50), що ця процедура, застосована за подібних обставин, може призвести до порушення параграфа 1 ст. 6 Конвенції ( 995_004 ). Крім того, в поточній справі ситуація погіршувалася явною неузгодженістю національних органів у тлумаченні Закону "Про банкрутство" ( 2343-12 ), що створило ситуацію, завдяки якій вочевидь працююче підприємство було відповідальне за виплату заявникові боргів із зарплати, однак виконавчій службі перешкоджали в законному виконанні судового рішення проти підприємства на користь заявника (там само параграфи 49-50).
21. Стосовно посилання уряду на критичне становище підприємства Суд нагадує, що підприємство, без сумніву, було державним. Воно підпадало під дію Закону про запровадження мораторію на примусовий продаж майна ( 2864-14 ), який був прийнятий у 2001 році і забороняв вилучення та продаж майна підприємства. Суд зауважує, що національне право не пропонує кредиторам, таким як заявник, чи виконавчій службі жодної можливості оскаржити це обмеження в разі неправильного чи невиправданого застосування. Не можна вимагати й компенсації за зволікання, спричинене цим обмеженням (там само, параграф 51).
22. Таким чином, Суд робить висновок, що своєю неспроможністю з вересня 2002 року по цей день, упродовж понад три роки один місяць ужити необхідних заходів на виконання рішення на користь заявника, не запропонувавши жодного переконливого виправдання, державні органи позбавили гарантії параграфа 1 ст. 6 Конвенції ( 995_004 ) та ст. 1 Протоколу N 1 до Конвенції ( 994_535 ) значної частини їхньої корисної дії.
23. Таким чином, відбулося порушення параграфа 1 ст. 6 Конвенції ( 995_004 ) та ст. 1 Протоколу N 1 до Конвенції ( 994_535 ).
III. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )
24. Стаття 41 Конвенції ( 995_004 ) передбачає:
"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє законодавство відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткову сатисфакцію, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".
A. Шкода
25. Щодо матеріальної шкоди заявник вимагав виплати суми, яка досі йому не виплачена, та 60000 грн. (приблизно 10000 євро) моральної шкоди.
26. Уряд заперечив вимогу заявника як безпідставну.
27. Оскільки борг за судовим рішенням не був виплачений, Суд вказує, що обов'язок держави стосовно виконання вказаного рішення не обговорюється. Відповідно, Суд вважає, що, якби уряд виплатив заборговані заявникові кошти, це було б повним і остаточним задоволенням вимоги про відшкодування матеріальної шкоди.
28. Стосовно вимоги заявника щодо моральної шкоди, Суд, зробивши свою оцінку на справедливій основі, як того вимагає ст. 41 Конвенції ( 995_004 ), вважає за розумне призначення 1480 євро компенсації.
B. Судові витрати
29. Заявник не подав жодної вимоги під цим заголовком у межах відведеного часу; таким чином Суд не призначає жодної винагороди під цим заголовком.
C. Відсотки в разі несвоєчасної сплати
30. Суд вважає за необхідне, щоб відсотки в разі несвоєчасної сплати грунтувалися на офіційному обмінному курсі Європейського центрального банку, до якого має бути додано 3%.
НА ЦИХ ПІДСТАВАХ СУД ОДНОСТАЙНО:
1. Проголошує заяву прийнятною.
2. Постановляє, що було порушено параграф 1 ст. 6 Конвенції ( 995_004 ).
3. Постановляє, що було порушено ст. 1 Протоколу N 1 до Конвенції ( 994_535 ).
4. Постановляє:
a) держава-відповідач має сплатити заявнику впродовж трьох місяців з дати, коли рішення стає остаточним відповідно до параграфа 2 ст. 44 Конвенції ( 995_004 ), борг за судовим рішенням, який до цього часу не виплачений йому, та 1480 (одну тисячу чотириста вісімдесят) євро моральної шкоди, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом, який діє на день винесення цього рішення, та будь-які податки, що можуть вимагатися;
b) після спливу вищевказаних трьох місяців до дати виплати на вказані суми мають сплачуватися відсотки за несвоєчасну сплату плюс 3% за офіційним курсом Європейського центрального банку.
5. Відхиляє решту вимог заявників щодо справедливої сатисфакції.
Викладено англійською мовою і повідомлено в письмовій формі 13 грудня 2005 року згідно з параграфами 2 та 3 Регламенту Суду ( 980_067 ).
Голова А.Б.Бака
Секретар С.Долле