В. Закон України від 21 червня 2001 року "Про внесення змін до Арбітражного процесуального кодексу України" ( 2539-14 )
34. Цим Законом ( 2539-14 ) внесені зміни та змінена назва Арбітражного процесуального кодексу України на Господарський процесуальний кодекс, який набрав чинності 5 липня 2001 року. Прикінцевими та перехідними положеннями закону передбачено:
"9. Постанови судової колегії Вищого арбітражного суду України, постанови президії Вищого арбітражного суду України, які до набрання чинності цим Законом ( 2539-14 ) не були опротестовані, постанови Пленуму Вищого арбітражного суду України є остаточними і можуть бути оскаржені до Верховного Суду України на підставах і у порядку, встановлених Господарським процесуальним кодексом України" ( 1798-12 )
ПРАВО
I. МЕЖІ СПРАВИ
35. Відповідно до ухвали Суду щодо прийнятності заявник надав свої зауваження щодо суті, в яких він повторив всі свої початкові скарги.
36. Уряд не надав коментарів.
37. Суд нагадує, що в своїй ухвалі щодо прийнятності від 19 жовтня 2004 року Суд визнав прийнятними скарги заявника за п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) та статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції ( 994_535 ) стосовно скасування остаточного та обов'язкового до виконання рішення від 10 квітня 1998 року, винесеного на користь заявника. В той же час всі інші скарги заявника за вищевказаними статтями були проголошені неприйнятними. Таким чином, зараз межі справи перед Судом обмежені скаргами, які були проголошені прийнятними.
II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ П. 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )
38. Заявник скаржився відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) та статті 1 Протоколу 1 до Конвенції ( 994_535 ), що остаточне та обов'язкове до виконання рішення від 10 квітня 1998 року, винесене на його користь, було скасовано в процесі перегляду справи в порядку нагляду. Пункт 1 статті 6 Конвенції передбачає:
"Кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків... має право на справедливий... розгляд... судом..."
39. Уряд стверджував, що провадження у справі заявника було закінчене на його користь ухвалою Верховного Суду України. Більше того, процедуру перегляду справ було скасовано в червні 2001 року із внесенням відповідних змін в українське законодавство.
40. Заявник стверджував, що численні протести в порядку нагляду, внесені Генеральною прокуратурою України, та скасування рішення, винесеного на його користь, порушували його права.
41. У світлі усталеної практики Суду з цього питання той факт, що вимоги заявника врешті-решт були задоволені, сам по собі не усуває наслідків стану правової невизначеності, якого зазнав заявник протягом двох років після скасування остаточного рішення від 10 квітня 1998 року (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Рябих проти Росії", заява N 52854/99, параграф 49, 2003-X), оскільки держава не запропонувала будь-якої компенсації матеріальної чи моральної шкоди, якої зазнав заявник в результаті такого скасування.
42. Використовуючи процедуру перегляду рішень в порядку нагляду для скасування рішення від 10 квітня 1998 року, президія Вищого арбітражного суду порушила принцип правової певності та право заявника на "доступ до суду" відповідно до п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ).
43. Відповідно, у цій справі було порушено вищезазначену статтю.
III. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 1 ПРОТОКОЛУ 1 ( 994_535 )
44. Заявник скаржився, що його право мирно володіти майном було порушено в результаті скасування остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду, винесеного на його користь. Він посилався на статтю 1 Протоколу 1 до Конвенції ( 994_535 ), яка передбачає:
"Кожна... юридична особа має право на мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права".
45. Суд повторює, що заборгованість за рішенням суду може бути розцінена як "майно" в цілях статті 1 Протоколу 1 до Конвенції ( 994_535 ) (див., серед інших рішень, рішення у справі "Бурдов проти Росії" ( 980_045 ), заява N 59498/00, параграф 40, 2001-IV, та інші справи, зазначені в цій). Більше того, скасування такого рішення після того, як воно набуло статусу остаточного та не підлягало оскарженню, є втручанням в право заявника на мирне володіння своїм майном (див. рішення у справі Brumarescu v. Romania від 28 жовтня 1999 року, 1999-VII, параграф 74).
46. Однак у цій справі стан правової непевності щодо права заявника на отримання заборгованості відповідно до остаточного рішення суду виник через численні оскарження цього рішення ГПУ в порядку нагляду між червнем 1998 року та січнем 2002 року.
47. Відповідно, у цій справі було порушено статтю 1 Протоколу 1 до Конвенції ( 994_535 ).
IV. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )
48. Стаття 41 Конвенції ( 995_004 ) передбачає:
"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції ( 995_004 ) або протоколів до неї і якщо внутрішнє законодавство відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткову компенсацію, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".
A. Шкода
49. Заявник вимагав відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 431451745 грн.(1) та відшкодування моральної шкоди в розмірі 50000000 грн.(2).
---------------
(1) 66377191,54 ЄВРО.
(2) 76 923 976,92 ЄВРО.
50. Уряд стверджував, що вимоги заявника щодо справедливої сатисфакції стосуються всього обсягу скарг заявника, в той час як лише одна з них була визнана Судом прийнятною. Відповідно, Уряд попросив Суд визначити суму справедливої сатисфакції на справедливій основі, беручи до уваги те, що процедуру перегляду рішень в порядку нагляду було скасовано в Україні, та те, що судові провадження врешті-решт закінчились на користь заявника.
51. Суд зауважує, що вимога заявника щодо відшкодування майнової шкоди пов'язана з невиплатою заборгованості за рішенням суду, тобто з питанням, яке було визнане Судом як передчасне в рішенні щодо прийнятності. Порушення Конвенції ( 995_004 ), яке Суд знайшов у цій справі, обмежується відсутністю правової певності. Відповідно, не виникає питання щодо призначення відшкодування майнової шкоди. Залишається питання щодо немайнової шкоди. Суд, керуючись засадами справедливості, присуджує заявникові відшкодування в розмірі 5000 ЄВРО в цьому зв'язку.
B. Судові витрати
52. Заявник не пред'явив жодної вимоги з цього приводу. Суд, таким чином, не присуджує відшкодування судових витрат.
C. Пеня
53. Суд вважає, що пеня, яка нараховуватиметься у разі несвоєчасної сплати, дорівнює граничній позичковій ставці Європейського центрального банку плюс три відсоткові пункти.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Вирішує, що було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 );
2. Вирішує, що було порушення статті 1 Протоколу 1 до Конвенції ( 994_535 );
3. Вирішує, що:
(a) протягом трьох місяців з дня, коли рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції ( 995_004 ), держава-відповідач має сплатити заявникові в українських гривнях за курсом на день здійснення платежу 5000 (п'ять тисяч) ЄВРО відшкодування матеріальної шкоди, а також будь-який податок, який може підлягати сплаті із зазначеної суми;
(b) після сплину вищезазначених трьох місяців і до остаточного розрахунку на названу суму нараховуватиметься пеня у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, плюс три відсоткові пункти.
4. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.
Вчинено англійською мовою і повідомлено письмово 5 липня 2005 року відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77 Регламенту Суду ( 980_067 ).
(підпис) Секретар С.Доллє
(підпис) Голова ДЖ.-П.Коста