Порядок оскарження ухвал слідчого судді
«1. Оскарження ухвал слідчого судді здійснюється в апеляційному порядку.».
ПРАВО
І. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 3 КОНВЕНЦІЇ
35. Заявник скаржився, що зазнав жорстокого поводження з боку працівників міліції. Він також скаржився, що національні органи влади не провели належне розслідування його скарг на жорстоке поводження. Він посилався на статті 3 і 13 Конвенції.
36. Суд, якому належить провідна роль у здійсненні юридичної кваліфікації фактів справи, доходить висновку, що вищезазначені скарги слід розглядати лише за матеріальним та процесуальним аспектами статті 3 Конвенції (див. рішення від 19 липня 2012 року у справі «Алексахін проти України» (Aleksakhin v. Ukraine), заява № 31939/06, п. 41), в якій зазначено таке:
«Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.».
А. Прийнятність
37. Уряд заявляв, що заявник не вичерпав національні засоби юридичного захисту, оскільки не оскаржив постанову від 14 липня 2013 року прокурору або до суду. Уряд стверджував, що таку можливість було чітко передбачено Кримінальним процесуальним кодексом України 2012 року.
38. Заявник доводив, що успішно оскаржив постанову від 14 липня 2013 року та стверджував, що вичерпав усі ефективні національні засоби юридичного захисту.
39. Суд зауважує, що у цій справі заявник кілька разів успішно оскаржував постанови про закриття кримінальної справи, а отже можна вважати, що перед тим, як подати свою скаргу на відмову в порушенні кримінальної справи у зв’язку з його скаргами на жорстоке поводження до Суду, він вжив достатніх заходів на національному рівні. Органи влади мали належні можливості розглянути питання стверджуваного жорсткого поводження на національному рівні. Суд вже встановлював у справах щодо України, що порядок оскарження до вищестоящих органів прокуратури та судів виявився неспроможним забезпечити адекватне виправлення ситуації у зв'язку зі скаргами на жорстоке поводження з боку працівників міліції та неефективне розслідування (див. вищенаведене рішення у справі «Каверзін проти України» (Kaverzin v. Ukraine), п. 97). Зокрема, Суд зазначив, що хоча органи прокуратури і суди, які розглядали скарги щодо проведеної перевірки, давали (у багатьох випадках - неодноразові) вказівки щодо необхідності вжиття певних заходів під час нової (або триваючої) перевірки, такі вказівки належним чином не виконувались або цілком ігнорувались. Це часто призводило до тривалого і повторюваного розгляду таких скарг органами прокуратури і судами, але без будь-якого суттєвого результату (там само, п. 94). Дійсно, на відміну від попередніх справ, частина кримінального провадження здійснювалася вже за новим Кримінальним процесуальним кодексом України. Проте до того часу провадження тривало вже понад вісім років, а Уряд не довів, що застосовані засоби юридичного захисту чимось відрізнялись від засобів юридичного захисту, що передбачалися старим Кодексом. Більше того, заявник двічі скористався цими новими засобами юридичного захисту, але безуспішно. Передбачені новим Кодексом рішення про повернення справи на додаткову перевірку ґрунтувалися на тих самих підставах, що й раніше: нездійснення усіх необхідних слідчих дій та невиконання вказівок контролюючого органу, який повернув справу на додаткову перевірку або розслідування (див. пункт 31).
Отже, ця заява не може бути відхилена на підставі невичерпання національних засобів юридичного захисту, а отже Суд відхиляє заперечення Уряду.
40. Суд також зазначає, що заява не є ані явно необґрунтованою у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції, ані неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона має бути визнана прийнятною.
В. Суть
1. Стверджуване жорстоке поводження працівників міліції
41. Заявник неодноразово стверджував, що впродовж ночі з 5 до 6 травня 2004 року його били працівники міліції та що тілесні ушкодження, яких він зазнав внаслідок цього, були підтверджені судово-медичними експертизами.
42. Уряд не надав жодних зауважень щодо суті. Проте у своїх подальших зауваженнях Уряд стверджував, не надавши при цьому жодних деталей, що гарантовані Конвенцією права заявника не порушувалися.
43. Як неодноразово зазначав Суд, стаття 3 Конвенції є втіленням однієї з основних цінностей демократичних суспільств. Навіть за найважчих обставин, таких як боротьба з тероризмом та організованою злочинністю, Конвенція категорично забороняє катування та нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання (див. рішення у справах «Сельмуні проти Франції» (Selmouni v. France) [ВП], заява № 25803/94, п. 95, ECHR 1999-V, та «Ассенов та інші проти Болгарії» (Assenov and Others v. Bulgaria), від 28 жовтня 1998 року, п. 93, Reports of Judgments and Decisions 1998-VIII).
44. Суд при оцінці доказів загалом керується критерієм доведеності «поза розумним сумнівом» (див. рішення у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), від 18 січня 1978 року, п. 161, Series А № 25). Проте така доведеність може випливати із сукупності ознак чи схожих неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (див. рішення у справі «Салман проти Туреччини» (Salman v. Turkey) [ВП], заява № 21986/93, п. 100, ECHR 2000-VII).
45. Повертаючись до обставин цієї справи, Суд зазначає, що заявник зазнав численних тілесних ушкоджень. Як випливає з матеріалів справи, під час судово-медичного обстеження, яке відбулось через кілька годин після затримання заявника та результати якого згодом були підтверджені ще одним судово-медичним обстеженням у січні 2005 року, у нього було виявлено кілька синців, походження яких належним чином встановлено так і не було. За цих обставин та з огляду на зобов’язання держави надати правдоподібні пояснення тілесних ушкоджень, зазнаних особою у той час, коли вона перебувала під контролем міліції, Суд доходить висновку, що Уряд не встановив належним чином, що тілесні ушкодження заявникові в цілому було завдано не внаслідок жорстокого поводження з ним під час перебування під вартою в міліції. Відповідно було порушення статті 3 Конвенції у зв’язку з тим, що заявник зазнав нелюдського та такого, що принижує гідність, поводження.
2. Стверджуване непроведення ефективного розслідування
46. Заявник стверджував, що розслідування його скарг на жорстоке поводження було неефективним. Згідно зі старим Кримінально-процесуальним кодексом України розслідування обмежувалося дослідними перевірками, оскільки кримінальна справа офіційно не порушувалась. Проте такі перевірки не передбачали важливих слідчих дій, таких як огляд місця події. Згідно з новим Кримінальним процесуальним кодексом України кримінальну справу було порушено, але невдовзі після цього закрито, хоча національні суди незабаром скасували постанову про закриття кримінальної справи. Заявник дійшов висновку, що засоби юридичного захисту як за старим, так і за новим Кримінальним процесуальним кодексом виявились однаково неефективними. Відповідно він також не міг вимагати відшкодування шкоди.
47. Уряд не надав жодних зауважень щодо суті. У своїх подальших зауваженнях Уряд стверджував, не надавши при цьому жодних деталей, що гарантовані Конвенцією права заявника не порушувалися.
48. Суд нагадує, що коли особа висуває небезпідставну скаргу на жорстоке поводження з нею працівників міліції або інших представників держави, яке було таким, що порушує статтю 3 Конвенції, це положення, взяте у поєднанні із загальним обов’язком держави за статтею 1 Конвенції «гарантувати кожному, хто перебуває під [її] юрисдикцією, права і свободи, визначені в ... Конвенції», за своїм змістом вимагає проведення ефективного офіційного розслідування. Як і у випадку з розслідуванням згідно зі статтею 2 Конвенції, таке розслідування має бути здатним призвести до встановлення та покарання винних осіб. В іншому випадку загальна юридична заборона катування та нелюдського і такого, що принижує людську гідність, поводження та покарання була б неефективною на практиці, і в деяких випадках представники держави могли б фактично безкарно порушувати права тих, хто перебуває під їхнім контролем (див., серед інших джерел, рішення у справі «Лабіта проти Італії» (Labita v. Italy) [ВП], заява № 26772/95, п. 131, ECHR 2000-IV).
49. Розслідування серйозних скарг на жорстоке поводження має бути ретельним. Це означає, що державні органи завжди повинні добросовісно намагатись з’ясувати, що трапилось, і не покладатися на поспішні та необґрунтовані висновки для закриття кримінальної справи або використовувати такі висновки як підставу для своїх рішень (див. вищезазначене рішення у справі «Ассенов та інші проти Болгарії» (Assenov and Others v. Bulgaria), пп. 103 et seq.). Вони повинні вживати усіх розумних і доступних їм заходів для забезпечення збирання доказів, що стосуються події, включаючи, серед іншого, покази свідків та висновки судових експертиз (див. рішення у справах «Танрікулу проти Туреччини» (Tanrikulu v. Turkey) [ВП], заява № 23763/94, пп. 104 et seq., ECHR 1999-IV, та «Гюль проти Туреччини» (Gul v. Turkey), заява № 22676/93, п. 89, від 14 грудня 2000 року). Будь-який недолік розслідування, що стає на заваді встановленню причин тілесних ушкоджень та винних осіб, є загрозою недотримання цього стандарту.
50. Враховуючи обставини цієї справи, Суд зазначає, що розслідування за скаргами заявника на жорстоке поводження тривало понад десять років. Неналежна якість розслідування неодноразово визнавалася самими національними органами влади, і наслідком цього було повернення справи на додаткові перевірки та розслідування. З останнього відомого рішення (ухвали від 15 квітня 2014 року) випливає, що всебічного розслідування тверджень заявника здійснено не було (див. пункт 31).
51. З огляду на ці серйозні недоліки та загальну тривалість розслідування Суд вважає, що національні органи влади не виконали свій обов’язок щодо ефективного розслідування скарг заявника на жорстоке поводження. Відповідно за цим пунктом також було порушення статті 3 Конвенції.
II. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ
52. Статтею 41 передбачено:
«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.».
A. Шкода
53. Заявник вимагав 100000 євро відшкодування моральної шкоди.
54. Уряд стверджував, що немає жодного причинно-наслідкового зв'язку між стверджуваними порушеннями і сумою, що вимагається. Більше того, Уряд вважав, що сума, що вимагається, є надмірною.
55. Суд, ухвалюючи рішення на засадах справедливості, присуджує заявникові 10000 євро відшкодування моральної шкоди.
B. Судові та інші витрати
56. Заявник також вимагав 850 євро компенсації за юридичну допомогу.
57. Уряд не надав зауважень з цього приводу.
58. Суд зазначає, що в той час, коли заявникові було надано юридичну допомогу у сумі, що відповідає вищезазначеній, її було сплачено на рахунок його адвоката. Відповідно Суд вважає, що немає потреби присуджувати йому будь-яку іншу пов’язану з цим суму.
C. Пеня
59. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Оголошує скаргу прийнятною.
2. Постановляє , що було порушення матеріального аспекту статті 3 Конвенції.
3. Постановляє , що було порушення процесуального аспекту статті 3 Конвенції.
4. Постановляє , що:
(a) упродовж трьох місяців з дати, коли це рішення набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач повинна сплатити заявникові 10000 (десять тисяч) євро відшкодування моральної шкоди та додатково суму будь-яких податків, що можуть нараховуватися; цю суму має бути конвертовано у валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;
(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на вищезазначену суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в цей період, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
5. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.
Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 27 листопада 2014 року відповідно до пунктів 2 та 3 правила 77 Регламенту Суду.
Секретар
Стівен ФІЛЛІПС
Голова
Марк ВІЛЛІГЕР