СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
УХВАЛА
від 23.09.98
(Витяг)
У серпні 1998 р. Волинське регіональне управління КБ "Приватбанк" звернулося в суд із позовом до ТОВ "Славія ЛТД", АТ "Волиньголовпостач", Волинського обласного управління юстиції, Луцької районної державної нотаріальної контори, управління ДАІ УМВС України у Волинській області про визнання недійсними договору застави, укладеного між ТОВ "Славія ЛТД" і АТ "Волиньголовпостач", зареєстрованого і нотаріально посвідченого 2 жовтня 1996 р. Луцькою районною державною нотаріальною конторою, а також вчиненого останньою 9 грудня 1996 р. виконавчого напису N 1-2760 та стягнення з відповідачів солідарно заподіяних банку матеріальних збитків у сумі 32 тис. 128 грн.
Ухвалою судді Волинського обласного суду від 25 серпня 1998 р. у прийнятті позовної заяви було відмовлено на підставі п. 1 ч. 2 ст. 136 ЦПК ( 1502-06 ).
У касаційній скарзі позивач порушив питання про скасування цієї ухвали як такої, що не відповідає вимогам закону. Судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України скаргу не задовольнила з таких підстав.
Відмовляючи в прийнятті заяви, суд першої інстанції виходив із того, що позов пред'явлено юридичною особою до юридичних осіб і відповідно до статей 24, 285 ЦПК ( 1501-06, 1502-06 ) та ст. 1 АПК ( 1798-12 ) даний спір підвідомчий арбітражному суду, оскільки спір про право, що грунтується на вчиненій нотаріальній дії, розглядається судом у порядку позовного провадження, а виконавчий напис був вчинений за зобов'язаннями між юридичними особами. Такий висновок суду є обгрунтованим.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем ставиться під сумнів та оспорюється насамперед дійсність договору застави, укладеного між юридичними особами - ТОВ "Славія ЛТД" і АТ "Волиньголовпостач", зареєстрованого й нотаріально посвідченого 2 жовтня 1996 р. Луцькою районною державною нотаріальною конторою.
Згідно з п. 6 ст. 254 ЦПК ( 1502-06 ) справа про оскарження нотаріальних дій підлягає розгляду судом загальної юрисдикції в порядку окремого провадження, а наявний спір про цивільне право між юридичними особами - арбітражним судом. У даному випадку суд повинен був керуватися ч. 3 ст. 255 ЦПК, оскільки це дві окремі позовні вимоги.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовна заява Волинського регіонального управління КБ "Приватбанк" відповідно до змісту п. 1 ч. 2 ст. 136 ЦПК ( 1502-06) судовому розгляду не підлягає.
Надруковано: "Рішення Верховного Суду України", 1999 р.