СУДОВА ПАЛАТА У КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
УХВАЛА
23.09.2004
(Витяг)
Іршавський районний суд Закарпатської області вироком від 7 листопада 2003 р. засудив С., Д. і М. за ч. 2 ст. 332 КК ( 2341-14 ) на п'ять років позбавлення волі та на підставі ст. 75 цього Кодексу звільнив їх від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком три роки кожному.
В апеляційному порядку справа не розглядалася.
С., Д. і М. визнано винними у тому, що С. за попередньою змовою з Д., М. та не встановленою слідством особою 1-2 лютого 2002 р. організували незаконне переправлення групи нелегальних мігрантів у кількості 41 особи через державний кордон України шляхом їх доставлення з м. Києва в Закарпатську область. Однак 2 лютого 2002 р. приблизно о 19-й годині під час слідування по автодорозі їх затримали працівники відділу ДАІ.
У касаційному поданні прокурор порушив питання про скасування вироку і направлення справи на новий судовий розгляд у зв'язку з м'якістю призначеного покарання.
Перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у поданні доводи, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України дійшла висновку про необхідність задоволення касаційного подання з таких підстав.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 65 КК ( 2341-14 ) суд при призначенні покарання повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного й обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Із матеріалів справи вбачається, що, призначаючи С., Д. та М. покарання і застосовуючи до них ст. 75 КК ( 2341-14 ), суд виходив із того, що вони засуджуються вперше, позитивно характеризуються за місцем проживання та за місцем роботи і мають на утриманні неповнолітніх дітей.
Проте рішення суду про застосування до них ст. 75 КК ( 2341-14 ) не можна визнати обґрунтованим, оскільки, приймаючи його, суд не навів у вироку переконливих доводів про доцільність звільнення засуджених від відбування покарання з випробуванням, а лише послався на обставини, що пом'якшують їх покарання. При цьому не було враховано, що вони вчинили злочин, який згідно зі ст. 12 КК належить до категорії тяжких, а також те, що свою вину в інкримінованому їм злочині вони частково визнали.
Скасовуючи вирок та направляючи справу на новий судовий розгляд, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України зазначила, що у разі, коли при новому судовому розгляді підтвердиться винність С., Д. та М. в тому ж обсязі, то покарання має бути призначене відповідно до вимог ст. 65 КК ( 2341-14 ), оскільки застосування щодо засуджених ст. 75 цього Кодексу не відповідає тяжкості злочину внаслідок м'якості покарання.