СУДОВА КОЛЕГІЯ В КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
УХВАЛА
від 15.07.99
vd990715
(Витяг)
Доводи прокурора в касаційному поданні про необгрунтованість перекваліфікації судом дій засуджених з п. "б" ст. 93 на ст. 94 КК України ( 2001-05 ) касаційною інстанцією визнано безпідставними.
Стягнення шкоди, заподіяної злочинними діями особи віком від п'ятнадцяти до вісімнадцяти років, може бути звернено судом на майно або інші доходи батьків лише за відсутності у неповнолітнього майна, заробітку чи інших джерел доходу
Вироком судової колегії в кримінальних справах Донецького обласного суду від 26 березня 1999 р. неповнолітніх П. і Ш. засуджено за ст. 94 КК ( 2001-05 ) до позбавлення волі. На відшкодування матеріальної шкоди постановлено стягнути з них солідарно на користь потерпілої Л. 500 грн. та в частках з їхніх батьків - П.Т., Ш.Б. і Ш.Л. - по 114 грн.
П. і Ш. засуджено за такі злочини.
8 жовтня 1998 р. близько 21-ї години вони, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, у під'їзді одного із будинків у м. Донецьку продовжували вживати спиртні напої, користуючись при цьому стопкою, яку їм виніс мешканець однієї з квартир Т. Він же на їхнє прохання дав їм попільницю з недопалками, пояснивши, що цигарок не має. Коли вони стали забирати всі недопалки, Т. зробив їм зауваження, і з цього приводу виник конфлікт, під час якого Т. образив П. і Ш. нецензурними словами. На грунті неприязних стосунків П. і Ш. почали з метою умисного вбивства бити Т. руками й ногами в різні частини тіла, в тому числі в життєво важливі органи, і заподіяли йому тілесні ушкодження, від яких він помер на місці події.
Розглянувши касаційне подання прокурора, в якому порушувалося питання про скасування вироку у зв'язку з безпідставною перекваліфікацією дій засуджених з п. "б" ст. 93 на ст. 94 КК ( 2001-05 ), касаційні скарги про відсутність у засуджених умислу на позбавлення Т. життя та про пом'якшення їм покарання, судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України визнала, що подання та скарги задоволенню не підлягають.
Висновки суду про винність П. і Ш. в умисному вбивстві Т, за зазначених у вироку обставин відповідають фактичним обставинам справи і підтверджуються зібраними у ній доказами.
При розслідуванні справи й у судовому засіданні як П., так і Ш. не заперечували факту побиття Т. і пояснили, що дійсно завдавали потерпілому удари руками й ногами в різні частини тіла, у тому числі й у голову.
Із протоколу відтворення обстановки й обставин події видно, що П. і Ш. послідовно розповіли і показали, яким способом вони заподіювали тілесні ушкодження Т.
Достовірність їх показань об'єктивно підтверджується даними, що містяться у висновку судово-медичної експертизи, Згідно з ними у потерпілого було виявлено численні забиті рани голови, садна і крововиливи на ній, а також крововиливи під м'які і тверді оболонки головного мозку. Такі тілесні ушкодження виникли від дії зі значною силою тупих предметів, якими могли бути кулаки і ноги у взутті. Як стверджується у висновку цієї експертизи, смерть Т. настала від набряку головного мозку, який виник і розвинувся внаслідок закритої черепно-мозкової травми, що супроводжувалася численними саднами, забитими ранами обличчя, крововиливами як у м'які тканини голови, так і під оболонки головного мозку.
Причетність засуджених до побиття Т. підтверджується показаннями свідків К., З. і П.І. про те, що потерпілого побили саме П. і Ш.
Згідно з висновками судово-психологічних і судово-психіатричних експертиз П. і Ш. за розвитком відповідають своєму віку, повністю усвідомлювали значення своїх дій, могли керувати ними і є осудними.
Посилання засуджених у касаційних скаргах на відсутність у них умислу на вбивство Т. є безпідставними. Завдаючи зі значною силою численні удари кулаками і взутими ногами в голову потерпілого, вони усвідомлювали суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачали настання суспільно небезпечних наслідків і бажали їх. Тобто в даному випадку вони діяли, як правильно зазначив суд, із прямим умислом на позбавлення потерпілого життя.
Не грунтуються на матеріалах справи і наведені прокурором у касаційному поданні доводи про те, що П. і Ш. вчинили вбивство Т. з хуліганських спонукань. Як установлено судом, побиттю потерпілого засудженими передував конфлікт, що виник з ініціативи самого Т. і переріс в обопільну бійку, під час якої йому і було заподіяно смертельні тілесні ушкодження.
Враховуючи наведене, судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України визнала, що суд дійшов обгрунтованого висновку про доведеність вини П. і Ш. в умисному вбивстві Т. і правильно кваліфікував їхні дії за ст. 94 КК ( 2001-05 ).
Призначене П. і Ш. покарання відповідає вимогам ст. 39 КК ( 2001-05 ). При його обранні суд врахував характер і ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, дані про особу засуджених, а також обставини, що пом'якшують і обтяжують їх відповідальність. Підстав вважати покарання надто суворим, на що посилаються в касаційних скаргах засуджені Ш. і П. та захисник останнього, немає.
Разом з тим судова колегія зазначила, що при вирішенні цивільного позову суд припустився помилки. Відповідно до ст. 447 ЦК ( 1540-06 ) неповнолітні віком від 15 до 18 років відповідають за заподіяну ними шкоду на загальних підставах (статті 440, 445 і 450 цього Кодексу). У випадках, коли в них немає майна або заробітку, достатнього для відшкодування заподіяної ними шкоди, вона у відповідній частині повинна бути відшкодована їх батьками, якщо ті не доведуть, що ця шкода настала не з їх вини. Цей обов'язок припиняється після досягнення тими, хто заподіяв шкоду, повноліття, а також у разі, коли до його досягнення в них з'являться майно або заробіток, достатній для відшкодування шкоди.
Таким чином, виходячи зі змісту даного закону стягнення на майно або інші доходи батьків може бути звернено лише за відсутності у неповнолітніх майна, заробітку чи інших джерел доходу, достатніх для відшкодування шкоди. Вирішуючи цивільний позов, суд цього не врахував і за відсутності даних про наявність у П. і Ш. майна, заробітку чи інших джерел доходу передчасно поклав обов'язок сплатити частину шкоди на їх батьків.
Тому судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України вирок суду в цій частині скасувала і направила матеріали справи на новий судовий розгляд у порядку цивільного судочинства.
Надруковано: "Вісник Верховного Суду України", N 6 (16), 1999 р.