Відповідно до вимог ст. 64 Закону ( 2344-14 ) міжнародні перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються між пунктами відправлення та призначення, один з яких, або обидва, розташовані за межами території України.
Згідно з ч. 2 ст. 64 Закону ( 2344-14 ) організація міжнародних перевезень пасажирів та вантажів автомобільним транспортом здійснюється перевізником відповідно до міжнародних договорів з питань міжнародних автомобільних перевезень. Такі правовідносини врегульовані Конвенцією про договір міжнародного перевезення вантажів по дорогах ( 995_234 ).
Згідно з вимогами ст. 4 Конвенції ( 995_234 ) договір перевезення встановлюється накладною. Статтею 3 Конвенції встановлено, що перевізник відповідає за свої діяння та упущення.
За п. 4.1 договору відповідач зобов'язаний забезпечити своєчасну подачу технічно справних транспортних засобів під завантаження відповідно до заявки та умов теперішнього договору.
У порушення вимог п. 4.1 договору відповідач своєчасно не надав транспортні засоби під завантаження, що призвело до збитків, які поніс скаржник у сумі 4723,96 грн.
Звертаючись до суду з касаційною скаргою, ВАТ "О..." вказує на те, що Конвенція про договір міжнародного перевезення вантажів по дорогах ( 995_234 ), на яку посилається суд апеляційної інстанції, не ратифікована Україною, а тому за спорами, що розглядаються у правовому полі України, не може бути нормою права.
Договір і заявка, відповідно до яких позивач обгрунтовує свої вимоги, підписані від імені перевізника особою без повноважень на підписання таких угод, а тому є недійсними на підставі положень ст. 48 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ).
Перевіряючи юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту. Вищий господарський суд України дійшов висновку, що судами при ухваленні рішення та постанови у справі порушені норми матеріального права, виходячи з такого. ВАТ ТФ "М..." звернулося з вимогою до ВАТ "О..." про відшкодування завданих йому збитків через невиконання перевізником договірного зобов'язання про надання замовнику транспортного засобу під завантаження 18.02.2002.
При цьому перевізник звертається з зустрічним позовом про визнання договору перевезення неукладеним, посилаючись на відсутність істотних умов договору, що є обов'язковими для такого договору відповідно до статей 61, 62 Закону України "Про автомобільний транспорт" ( 2344-14 ) та на підставі ст. 153 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ), якою встановлено, що договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди за всіма його істотними умовами.
Статтею 6 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ) визначені способи захисту цивільних прав. Вимога про визнання договору неукладеним не відповідає способам захисту цивільних прав, однак є доказом встановлення факту та елементом оцінки фактичних обставин справи.
Відсутність узгодженої сторонами умови, що є істотною та забезпечує виконання зобов'язання, оцінюється судом у сукупності з іншими доказами щодо обгрунтованості вимог.
Відмовляючи у позові про стягнення збитків у зв'язку з невиконанням перевізником договірних зобов'язань, суд у рішенні по справі не встановив причинно-послідовний зв'язок між неузгодженими сторонами за істотними умовами договору та невиконанням перевізником узгоджених зобов'язань.
Господарський суд апеляційної інстанції, відмовляючи у позові про стягнення збитків, керувався нормами Конвенції про договір міжнародного перевезення вантажів по дорогах ( 995_234 ). Оскільки зазначена Конвенція не ратифікована Україною, є помилковим застосування судом її норм.
Окрім того, господарським судом апеляційної інстанції також не досліджені обставини, що призвели до невиконання перевізником зобов'язань за договором.
Позивачем до суми збитків віднесена пеня, нарахована йому податковим органом за порушення термінів поставки за імпортним контрактом на підставі ст. 4 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" ( 185/94-ВР ). Відповідно до положень цього Закону термін поставки за імпортним контрактом складає 90 днів, які сплинули за першим платежем 26.02.2002 (акт перевірки податкового органу). За договором перевезення транспортний засіб замовлений на 18.02.2002 для виконання імпортної поставки. Обгрунтованість заявлення таких збитків суду слід оцінювати з урахуванням ст. 1 Закону України "Про підприємництво" ( 698-12 ), якою зазначено, що підприємництво - це самостійна ініціатива, на власний ризик діяльність із метою одержання прибутку, а також з урахуванням статей 210, 211 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ) щодо наслідків невиконання зобов'язання з вини обох сторін та оцінки вини кредитора.
Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9 - 111-12 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ВАТ "О..." задовольнити частково.
Рішення від 25.06.2002 господарського суду Одеської області, постанову від 17.09.2002 Одеського апеляційного господарського суду у справі N 17-6-34/02-3359 скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду Одеської області.
"Вісник господарського судочинства", N 1, 2003 р.