СУДОВА ПАЛАТА У КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
УХВАЛА
06.07.2004
(Витяг)
Апеляційний суд Львівської області вироком від 25 лютого 2004 р. засудив Ч.: за ч. 2 ст. 186 КК ( 2341-14 ) - на чотири роки позбавлення волі, за ч. 2 ст. 187 цього Кодексу - на сім років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, за ч. 2 ст. 15, п. 9 ч. 2 ст. 115 КК - на 11 років позбавлення волі, за сукупністю злочинів на підставі ст. 70 цього Кодексу - на 11 років позбавлення волі із конфіскацією всього майна. Цим же вироком засуджено Г. за ч. 2 ст. 186 КК на чотири роки позбавлення волі.
Ч. визнано винним у вчиненні таких злочинів. 29 травня 2003 р. приблизно о 20-й годині він за попередньою змовою з не встановленою слідством особою шляхом застосування насильства, яке не було небезпечним для життя і здоров'я потерпілої С., заволодів її сумкою, мобільним телефоном та іншим майном на суму 841 грн.
Наступного дня приблизно о 16-й годині Ч. та Г., перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, домовились відкрито викрасти чуже майно. Здійснюючи свій злочинний намір, вони підійшли до Т., і Г. шляхом грабежу заволодів золотими сережками потерпілої вартістю 584 грн. У цей час Ч., вийшовши за межі попередньої домовленості з Г., ножем поранив руку Т. і шляхом розбою заволодів її сумкою вартістю 100 грн., де були ключі, особисті документи й гаманець із грішми в сумі 300 грн. Коли вони намагалися втекти з місця вчинення злочину, їх помітили й затримали працівники міліції Ш., Б. та Г. М. При затриманні Ч. з метою позбавити Ш. життя умисно вдарив його ножем у груди, спричинивши поранення з проникненням у плевральну порожнину, проте свій умисел до кінця не довів з причин, які не залежали від його волі, оскільки потерпілому було вчасно надано медичну допомогу.
У касаційній скарзі Ч. зазначив, що висновки суду про його винність не відповідають фактичним обставинам вчинення злочинів, що умислу на вчинення вбивства потерпілого Ш. він не мав, а удар ножем завдав йому з необережності, тому кваліфікація цих дій за ст. 15, п. 9 ч. 2 ст. 115 КК ( 2341-14 ) є неправильною. За епізодом заволодіння майном Т. суд, на думку Ч., також неправильно кваліфікував його дії за ч. 2 ст. 187 КК, у той же час кваліфікувавши дії Г. за цим епізодом за ч. 2 ст. 186 КК.
Такі ж доводи навела у своїй касаційній скарзі законний представник неповнолітнього Ч. - його матір Л., яка також зазначила, що: докази у справі добуто з порушенням чинного кримінально-процесуального законодавства, оскільки син визнав себе винним унаслідок застосування до нього незаконних методів ведення слідства; у справі допущено неповноту досудового та судового слідства; при призначенні покарання суд недостатньо взяв до уваги, що засуджений страждає на тяжку хворобу.
Захисник Ч. послався у касаційній скарзі на відсутність у справі доказів того, що при заволодінні майном С. його підзахисний мав попередню змову на це з іншою особою, і на неправильність кваліфікації дій засудженого за ст. 15, п. 9 ч. 2 ст. 115 КК ( 2341-14 ) (оскільки не доведено, що він мав прямий умисел на вчинення вбивства потерпілого Ш.) та за ч. 2 ст. 187 цього Кодексу (тому що дії Г. щодо заволодіння майном тієї ж потерпілої суд кваліфікував за ч. 2 ст. 186 КК).
Засуджений, його законний представник і захисник просили вирок скасувати і направити справу на новий судовий розгляд.
Перевіривши матеріали справи та наведені у касаційних скаргах доводи, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України задовольнила їх частково з таких підстав.
Висновки суду про винність засудженого Ч. у вчиненні зазначених у вироку злочинів грунтуються на досліджених у судовому засіданні і викладених у вироку доказах. Заперечення проти обвинувачення апеляційний суд детально розглянув і спростував за допомогою доказів.
Так, сам засуджений Ч. у своїх показаннях визнавав, що 29 травня 2003 р. заволодів мобільним телефоном потерпілої С., а сумку викинув; що наступного дня він і Г., домовившись відкрито викрасти майно Т., заволоділи її золотими сережками, при цьому він ножем порізав їй руку, а коли втікав від осіб, які намагались їх затримати, ножем поранив у груди Ш. Останню обставину Ч. підтвердив і під час проведення за його участю відтворення обстановки й обставин події.
Як убачається із досліджених судом показань потерпілої С., 29 травня 2003 р. приблизно о 19-й годині її пограбував Ч., який вдарив її кулаком в обличчя і вирвав із рук сумку, де був мобільний телефон, 20 грн., цигарки та косметичка, після чого побіг із цією сумкою до невідомого їй хлопця, який під час пограбування спостерігав за обстановкою, і вони разом пішли геть. Те саме вона повідомила і під час відтворення обстановки й обставин події. Згідно з протоколом вилучення у Ч. було вилучено належний С. мобільний телефон.
Оскільки з послідовних показань С. убачається, що у відкритому заволодінні її майном брала участь ще одна особа, наведені захисником у скарзі доводи про відсутність у справі доказів того, що при заволодінні майном названої потерпілої Ч. мав попередню змову на це з іншою особою, є безпідставними.
Підтверджена винність Ч. і в заволодінні шляхом розбою за попередньою змовою з Г. майном Т. та у вчиненні замаху на умисне вбивство потерпілого Ш.
Так, із досліджених судом показань потерпілої Т. убачається, що 30 травня 2003 р. приблизно о 16-й годині на неї напали Ч. і Г. Вони попередили її, щоб вона не кричала, Ч. погрожував їй ножем і порізав руку, а інший хлопець зняв із неї сережки. У цей час біля них зупинився автомобіль, з якого вийшли чоловіки, котрі представилися працівниками міліції та стали затримувати нападників. При цьому Ч. кричав, щоб вони до нього не підходили, тому що він їх поріже, розмахував ножем і поранив одного з них.
Ці показання Т. про обставини вчинення Ч. зазначених злочинів узгоджуються з показаннями засудженого Г., потерпілого Ш., свідків та підтверджені висновками проведених у справі експертиз.
Зокрема, за показаннями Г., того дня він ужив із Ч. спиртні напої, після чого вони домовились кого-небудь пограбувати. На вулиці вони зустріли Т., яку він схопив за шию та зняв з вух сережки. Ч. при цьому викрикував, щоб потерпіла віддала їм коштовності. Вони намагалися втекти з місця вчинення злочину, однак їх затримали троє чоловіків.
Як показав потерпілий Ш., 30 травня 2003 р. він разом з працівниками міліції Г. М. та Б. їхав по вулиці автомобілем і побачив, як двоє невідомих чіплялися до жінки. Як потім з'ясувалося, на Т. напали Ч. та Г., які заволоділи її майном. Він узяв участь у їх затриманні, і Ч., який кричав, що всіх поріже, та розмахував ножем, ударив його ножем у груди.
Б. та Г. М. засвідчили, що вони разом із Ш. брали участь у затриманні Ч., який вчинив опір, розмахував ножем і викрикував, щоб до нього не підходили, інакше він усіх поріже. Свою погрозу він виконав, ударивши Ш. ножем у ділянку грудей, після чого був затриманий.
Згідно з висновком судово-медичної експертизи, у Ш. виявлено рану на передньо-боковій поверхні грудної клітки зліва на рівні третього ребра з проникненням у ліву плевральну порожнину, пневмоторакс зліва, колабування верхньої частки лівої легені. Ця рана могла утворитися від одноразової дії колюче-ріжучого предмета, а ушкодження на вилученій у Ш. сорочці збігається з локалізацією рани на його тілі і могло бути спричинене клинком вилученого у Ч. ножа.
Під час проведення судово-медичної експертизи у Т. виявлено легкі тілесні ушкодження: подряпини на лівій руці, які могли утворитися від дії леза ножа, а також садно на лівій вушній раковині та синець на лівій руці.
Таким чином, висновки зазначених експертиз, показання потерпілих та свідків повністю підтверджують показання Ч. щодо застосування ножа при заподіянні тілесних ушкоджень Т. і Ш.
Наведені в касаційних скаргах твердження про те, що Ч. не мав умислу на вчинення умисного вбивства Ш. і що того поранено з необережності, є безпідставними.
Із матеріалів справи вбачається, що Ч. під час затримання розмахував ножем та попереджав, щоб до нього не підходили, інакше він уб'є. Коли ж Ш. спробував затримати Ч., той ударив останнього ножем у життєво важливий орган - грудну клітку, що дає підстави для висновку про те, що він діяв з прямим умислом на позбавлення потерпілого життя, а не довів свій злочинний намір до кінця з причин, які не залежали від його волі, - потерпілому було вчасно надано медичну допомогу.
Безпідставними визнані й наведені в касаційних скаргах доводи про те, що Ч. не мав попередньої змови з Г. на заволодіння майном Т.
Із матеріалів справи вбачається, що Ч. і Г. діяли узгоджено з метою вчинення відкритого заволодіння майном Т. Зокрема, після вживання спиртних напоїв вони попередньо домовилися заволодіти чужим майном. При цьому ступінь насильства, який вони мали застосувати до потерпілого, ними не обговорювався. Коли вони із зазначеною метою підійшли на вулиці до Т., Г. затулив їй рота і заволодів її золотими сережками, а Ч. у цей час застосував ножа, яким поранив руку потерпілої, та заволодів її сумкою й іншим майном.
Сукупність наведених даних дає підстави стверджувати, що Ч. і Г. діяли за попередньою змовою між собою на відкрите заволодіння майном потерпілої Т. З урахуванням того, що Ч. при цьому застосував ніж, його дії правильно кваліфіковані як розбій. Тому наведені у касаційній скарзі твердження про те, що Ч. не мав попередньої змови на вчинення розбою, визнані безпідставними.
Враховуючи наведене, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України визнала, що всі обставини справи суд дослідив всебічно, повно й об'єктивно, зібраним у ній доказам дав належну оцінку в їх сукупності і дії Ч. за ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 187 та ч. 2 ст. 15, п. 9 ч. 2 ст. 115 КК ( 2341-14 ) кваліфікував правильно. Водночас, зважаючи на те, що Ч. є неповнолітнім, а відповідно до ст. 98 КК до таких осіб конфіскація майна застосовуватися не може, вирок апеляційного суду Львівської області від 25 лютого 2004 р. змінено: з нього виключено рішення суду першої інстанції про застосування щодо Ч. конфіскації майна.