КОЛЕГІЯ СУДДІВ ПАЛАТИ З КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
УХВАЛА
22.03.2005
(Витяг)
Малиновський районний суд м. Одеси вироком від 25 січня 1990 р. засудив І. за ч. 2 ст. 117 і ч. 2 ст. 118 КК ( 2001-05 ), 1960 р. на шість років позбавлення волі. Цей же суд постановою від 19 серпня 2003 р. відмовив у задоволенні заяви І. про звільнення його від відбування покарання у зв'язку із закінченням строку давності виконання обвинувального вироку.
Апеляційний суд Одеської області ухвалою від 27 квітня 2004 р. зазначену постанову залишив без зміни.
У касаційній скарзі засуджений, посилаючись на положення ч. 1 ст. 80 КК ( 2341-14 ), просив звільнити його від відбування покарання, оскільки з дня набрання законної сили вироком, яким його засуджено на шість років позбавлення волі, минуло десять років і вирок не було виконано.
Заслухавши доповідь судді, думку прокурора про відсутність підстав для призначення касаційної скарги до розгляду, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України залишила її без задоволення.
Відповідно до ч. 3 ст. 80 КК ( 2341-14 ) у разі, якщо засуджений ухиляється від відбування покарання, перебіг строку давності виконання обвинувального вироку зупиняється і відновлюється з дня затримання засудженого.
Як убачається з матеріалів справи, вирок щодо І. набрав законної сили у червні 1990 р., а 17 січня наступного року згідно з повідомленням управління інформаційних технологій УМВС України в Одеській області Овідіопольським районним відділом названого УМВС було оголошено міждержавний розшук засудженого та порушено оперативно-розшукову справу у зв'язку з ухиленням його від відбування покарання. Унаслідок цього перебіг строку давності виконання вироку щодо І. зупинився і був відновлений з дня затримання засудженого - 18 травня 2001 р.
За таких обставин твердження І. у скарзі про наявність підстав для скасування судових рішень про відмову у звільненні його від відбування покарання у зв'язку із закінченням строку давності виконання обвинувального вироку є необгрунтованим.
Істотних порушень норм кримінально-процесуального закону, які б давали підставу для зміни або скасування судових рішень, у справі не встановлено.
На підставі наведеного колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України залишила касаційну скаргу І. без задоволення.