КОЛЕГІЯ СУДДІВ ПАЛАТИ З КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
УХВАЛА
13.02.2003
(Витяг)
Вироком Дзержинського районного суду м. Харкова від 26 березня 2001 р. П. засуджено за сукупністю злочинів, відповідальність за які передбачено ст. 17, частинами 2, 3 ст. 140 КК 1960 р. ( 2001-05 ), із застосування ст. 42 цього Кодексу на п'ять років позбавлення волі з конфіскацією 1/2 майна, яке є його особистою власністю.
Апеляційний суд Харківської області ухвалою від 17 жовтня 2002 р. вирок привів у відповідність із КК 2001 р. ( 2341-14 ) і за сукупністю злочинів, відповідальність за які передбачено частинами 2, 3 ст. 185 КК 2001 р., із застосуванням ст. 42 КК 1960 р. ( 2001-05 ) П. остаточно призначив покарання у виді п'яти років позбавлення волі. Крім того, з вироку виключено додаткове покарання у виді конфіскації майна.
За вироком суду П. визнано винним у тому, що він 30 березня 2000 р., перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, в поїзді сполученням Ужгород - Харків за попереднім зговором з особою, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження у зв'язку з її розшуком, маючи умисел на заволодіння чужим майном, таємно викрав у М., який також перебував у стані алкогольного сп'яніння, мобільний телефон "Нокіа-550" вартістю 1 тис. 642 грн., який належав ТОВ "Інтер АМІ", вважаючи, що телефон належить М.
Крім того, П., скориставшись довірою М., під приводом одержання грошей для проїзду до м. Луганська проник у житло М., звідки 31 березня 2000 р. приблизно о 8-й годині таємно викрав майно потерпілого на суму 25 тис. 430 грн., заподіявши потерпілому значної шкоди.
У касаційній скарзі засуджений П. порушує питання про скасування вироку в частині його засудження за ч.2 ст. 185 КК 2001 р. ( 2341-14 ), посилаючись на непричетність до вчинення цього злочину та на застосування до нього недозволених методів під час досудового слідства, під впливом яких він визнав свою вину у вчиненні крадіжки мобільного телефону. Крім того, за епізодом заволодіння ноутбуком і кросівками П. просить перекваліфікувати його дії на ч.2 ст. 140 КК 1960 р. ( 2001-05 ) і пом'якшити покарання, оскільки умисел на викрадення зазначеного майна виник у нього після того, як він потрапив у житло потерпілого.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи захисника, міркування прокурора, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України визнала, що скарга підлягає частковому задоволенню.
Суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини злочинів, вчинених П. Водночас суд неправильно дав юридичну оцінку діям засудженого за епізодом викрадення майна з квартири потерпілого М. за ч.3 ст. 185 КК 2001 р. ( 2341-14 ) за кваліфікуючою ознакою - з проникненням у житло.
Із показань потерпілого М. убачається, що в поїзді він познайомився з П. і ще з одним чоловіком, а вранці виявив відсутність мобільного телефону. По приїзді у м. Харків до М. підійшов П. і розповів, що у нього зникли гроші, на що той запропонував поїхати до себе додому і дати гроші на дорогу до Луганська. Протягом дня вони разом з П. були в кафе, сауні, а ввечері, повернувшись до квартири М., лягли відпочивати. Вранці наступного дня до М. прийшла дружина, і П. попрощався та поїхав. Пізніше, приблизно об 11-й годині, потерпілий виявив, що зникли ноутбук та кросівки.
Засуджений П. визнав свою вину у вчиненні крадіжки з квартири М., але зазначив, що умисел на це виник у нього під час перебування у квартирі потерпілого. Матеріали справи не містять доказів протилежного.
За таких обставин з вироку суду необхідно виключити кваліфікуючу ознаку ч.3 ст. 185 КК 2001 р. ( 2341-14 ) - крадіжка, поєднана з проникненням у житло.
Що стосується посилань засудженого про застосування до нього під час досудового слідства недозволених методів, у зв'язку з чим він визнав себе винним у вчиненні крадіжки мобільного телефону, то вони були предметом перевірки під час розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанцій і спростовані наведеними у вироку та ухвалі доводами. Цей висновок суду є обгрунтованим і сумніву не викликає.
Враховуючи те, що засудженому зменшено обсяг обвинувачення, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України касаційну скаргу засудженого задовольнила частково: вирок Дзержинського районного суду м. Харкова від 26 березня 2001 р. і ухвалу судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Харківської області від 17 жовтня 2002 р. щодо П. змінила, виключивши з них кваліфікуючу ознаку ч. 3 ст. 185 КК 2001 р. ( 2341-14 ), покарання П. пом'якшила і за сукупністю злочинів, відповідальність за які передбачено частинами 2, 3 ст. 185 КК 2001 р., із застосуванням ст. 42 КК 1960 р. ( 2001-05 ) призначила покарання у виді чотирьох років шести місяців позбавлення волі.