ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
25.11.2003
Верховний Суд України, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ЗАТ "Т." на постанову Вищого господарського суду України від 19 червня 2003 року у справі за позовом заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеського територіального управління ДКЦПФР до ЗАТ "Т.", за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору фірми "Г." у формі ТОВ (далі - Фірма) про визнання емісії цінних паперів такою, що не відбулася, та визнання недійсним свідоцтва про реєстрацію випуску цінних паперів від 5 квітня 2001 року N 18/15/1/01 (далі - Свідоцтво), встановив:
ДКЦПФР 21 листопада 2002 року звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до ЗАТ "Т".
Позовні вимоги мотивовані тим, що емісія акцій відповідачем була проведена з порушеннями вимог статті 6 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу" ( 1201-12 ), статей 38 і 43 Закону України "Про господарські товариства" ( 1576-12 ). Рішенням господарського суду Одеської області від 6 грудня 2002 року позов задоволено. Судове рішення обгрунтовано тим, що емісія акцій Товариством була проведена з порушеннями вимог названих законів.
Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 18 лютого 2003 року Фірму залучено до участі у справі та прийнято до провадження її апеляційну скаргу на зазначене рішення господарського суду першої інстанції.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 8 квітня 2003 року рішення скасовано, а в позові відмовлено.
Оскаржуваною постановою Вищий господарський суд України скасував постанову апеляційного господарського суду, а рішення залишив без змін. Постанова обгрунтована тим, що апеляційне провадження порушено на підставі апеляційної скарги Фірми, яка взагалі не залучалась до участі у справі в суді першої інстанції; на момент порушення апеляційного провадження рішення суду набрало законної сили; згідно зі статтею 91 ГПК ( 1798-12 ) сторони у справі мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор - апеляційне подання на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили; особи, яких не було залучено у справі, якщо суд прийняв рішення чи постанову, що стосується їх прав і обов'язків, мають право подати касаційну скаргу на рішення, що набрало законної сили, відповідно до статті 107 ГПК до Вищого господарського суду України; жодна із сторін у справі та прокурор в апеляційному порядку рішення суду не оскаржили.
Товариство просить постанову Вищого господарського суду України скасувати, мотивуючи касаційну скаргу неправильним застосуванням судом норм матеріального права.
Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представників відповідача і Генеральної прокуратури України, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню на таких підставах.
Скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції, Вищий господарський суд України виходив з того, що оскільки жодна із сторін у справі рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не оскаржила, то постанова, прийнята за результатами перегляду в апеляційному порядку скарги ТОВ "Г.", яке не було учасником процесу, незаконна.
Проте висновки суду касаційної інстанції помилкові.
Відповідно до частини другої статті 99 ГПК ( 1798-12 ) апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Право господарського суду першої інстанції залучати до участі у справі третіх осіб закріплене в статтях 26 і 27 ГПК ( 1798-12 ).
З ухвал Одеського апеляційного господарського суду від 18 лютого 2003 року, 4 березня 2003 року та від 5 березня 2003 року, а також з постанови Одеського апеляційного господарського суду від 8 квітня 2003 року вбачається, що ТОВ "Г." було залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача, з відновленням йому процесуального строку на подання апеляційної скарги (рішення суду першої інстанції ухвалено 6 грудня 2002 року, а апеляційна скарга подана 4 лютого 2003 року).
Можливість відновлення пропущеного строку на подання апеляційної скарги передбачено частиною другою статті 93 ГПК ( 1798-12 ), а право третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, на подання апеляційної скарги закріплене в частині четвертій статті 27 ГПК.
Відтак, Одеський апеляційний господарський суд правомірно розглянув апеляційну скаргу ТОВ "Г.", а постанова Вищого господарського суду України підлягає скасуванню як така, що грунтується на неправильному застосуванні процесуально-правових норм.
Натомість прийнята апеляційним господарським судом постанова про відмову в позові підлягає залишенню в силі як законна і обгрунтована.
Прокурор пред'явив позов з такими вимогами: про визнання випуску акцій, здійсненого ЗАТ "Т." таким, що не відбувся, і про визнання Свідоцтва недійсним.
Господарський суд апеляційної інстанції всебічно і повно дослідив обставини справи, спростував доводи прокурора і дійшов обгрунтованих висновків про те, що випуск акцій фактично та юридично відбувся. При цьому він правомірно виходив з факту проведення зборів акціонерів з питань проведення емісії акцій у встановленому законом порядку. Він мотивовано вказав на те, що допущені відповідачем при здійсненні емісії порушення не є підставами для визнання випуску акцій таким, що не відбувся, і визнання недійсним Свідоцтва, оскільки за такі порушення відповідно до Закону України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" ( 448/96-ВР ) ДКЦПФР застосовує адміністративні стягнення.
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 111-17 - 111-20 ГПК ( 1798-12 ), Верховний Суд України ПОСТАНОВИВ:
касаційну скаргу ЗАТ "Т." задовольнити, постанову Вищого господарського суду України від 19 червня 2003 року скасувати, а постанову Одеського апеляційного господарського суду від 18 лютого 2003 року залишити в силі.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.