ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
21.08.2002 Справа N 6/51
Судова колегія Вищого господарського суду України, розглянувши матеріали касаційної скарги ДПІ на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 28.05.2002 р. у справі N 6/51 господарського суду Закарпатської області за заявою ДПІ до "ПП" про банкрутство, встановила:
Господарський суд Закарпатської області ухвалою від 12.03.2002 р. у справі N 6/51 порушив провадження у справі про банкрутство "ПП" за заявою ДПІ.
Ухвалою від 10.04.2002 р. господарський суд Закарпатської області припинив провадження у справі N 6/51 на підставі ст. 35, 43, п. 1 ст. 80, ст. 85, 86 ГПК України, ст. 5 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" ( 2343-12 ).
При винесенні ухвали місцевий суд виходив з такого: - вироком Ужгородського міського місцевого суду від 19.02.2002 р. у справі N 1-229/02 задоволено цивільний позов ДПІ і стягнено із засудженого колишнього головного бухгалтера "ПП" на користь держави збитки в сумі 152580 грн.; - дана сума являє собою недоїмку і є несплаченим податком на прибуток "ПП"; - вказана обставина відповідно до ст. 35 ГПК України ( 1798-12 ) є обов'язковою для господарських судів. Місцевий суд також дійшов висновку, що вимога кредитора у розмірі 152580 грн. податку на прибуток заявлена безпідставно, оскільки судом загальної юрисдикції встановлено спосіб її погашення, а фінансові санкції 33917 грн. при визначенні розміру вимог кредитора по грошових зобов'язаннях не враховуються.
Вказана ухвала була оскаржена в апеляційному порядку та постановою Львівського апеляційного господарського суду від 28.05.2002 р. залишена без змін на тих же підставах.
Заявник з постановою Львівського апеляційного господарського суду не погодився та звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, оскільки вважає, що судом не враховано, що винесення вироку про стягнення з фізичної особи збитків, заподіяних державі злочином, не може бути підставою для звільнення юридичної особи від сплати встановлених законом податків та зборів, що борг юридичної особи по податку на прибуток не погашається шляхом стягнення збитків з фізичної особи, а також не прийнято до уваги вимоги п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) щодо персональної відповідальності та заборони будь-якої уступки податкового зобов'язання або податкового боргу платника податків третім особам.
Судова колегія, перевіривши наявні матеріали (фактичні обставини) на предмет правильності їх юридичної оцінки апеляційним судом при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку, що ухвала місцевого суду та постанова апеляційного суду підлягають скасуванню, а касаційна скарга задоволенню на таких підставах.
Згідно з вимогами ст. 10 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) ДПІ надіслала банку, обслуговуючому платника податків - "ПП", платіжні вимоги на загальну суму 186497,00 грн. на підставі рішення ДПІ про застосування та стягнення сум фінансових санкцій від 08.08.2001 р. N 470/2676/30261883/7514.
У зв'язку з відсутністю коштів на рахунку боржника платіжні вимоги про стягнення податкового боргу були виконані частково в сумі 68,43 грн., в іншій частині повертались банківськими установами без виконання.
Вимоги ДПІ є безспірними, сукупно складають 186431,93 грн. та не задоволені боржником понад три місяця через відсутність коштів на рахунку.
Як вбачається з матеріалів справи, ДПІ ініціювала банкрутство "ПП" у відповідності до вимог ст. 6, 7 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" ( 2343-12 ).
Як встановлено судом першої інстанції, представник "ПП" не заперечує проти розміру недоїмки.
Як вбачається з матеріалів справи, безспірні вимоги ДПІ не були спростовані в установленому загальному порядку. Отже, рішення ДПІ від 08.08.2001 р. N 470/2676/30261883/7514, відповідно до якого виникла спірна сума податкового боргу по податку на прибуток, є чинним, оскільки не було оскаржено "ПП" ні в адміністративному, ні в судовому порядку.
Оскільки безспірні вимоги ДПІ не були спростовані в загальному порядку, у суду не було права приймати ухвалу про припинення провадження у справі.
З урахуванням наведеного та керуючись ст. 6, 7, 40 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" ( 2343-12 ), ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11, 11113 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), судова колегія ПОСТАНОВИЛА:
Касаційну скаргу ДПІ на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 28.05.2002 р. у справі N 6/51 задовольнити.
Ухвалу господарського суду Закарпатської області від 10.04.2002 р. у справі N 6/51 скасувати.
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 28.05.2002 р. у справі N 6/51 скасувати.
Справу N 6/51 направити на новий розгляд до господарського суду Закарпатської області.
"Законодавство України про банкрутство та судова практика", 2003 р.