ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
18.09.2002 Справа N 15/220Б
Судова колегія Вищого господарського суду України, розглянувши матеріали касаційної скарги ТОВ "Г" на ухвалу господарського суду Донецької області від 11.06.2002 р. у справі N 15/220Б господарського суду Донецької області за заявою ТОВ "Г" до ВАТ "М" про банкрутство, встановила:
Ухвалою господарського суду Донецької області від 11.06.2002 припинено провадження у справі N 15/220Б за заявою ТОВ "Г" про визнання банкрутом ВАТ "М" на підставі ст. 6, 7 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" ( 2343-12 ), п. 1 ст. 80 ГПК України ( 1798-12 ). Суд мотивував ухвалу тим, що кредитор не довів належним чином факт неплатоспроможності боржника, оскільки не оскаржив дії державної виконавчої служби стосовно винесення постанови від 16.05.2002 про відмову у відкритті виконавчого провадження за визнаною ВАТ "М" претензію на суму 99768 грн.
Оскаржуючи ухвалу господарського суду Донецької області, ТОВ "Г" просить її скасувати, посилаючись на те, що ухвала суду винесена з порушенням норм процесуального права.
Зокрема, вказує скаржник, підстави припинення провадження у справі про банкрутство передбачені статтею 40 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" ( 2343-12 ).
Суд припинив провадження у справі з підстав, не передбачених вказаною нормою Закону ( 2343-12 ), до того ж, в ухвалі суду від 11.06.2002 викладені обставини, які не досліджувалися у підготовчому засіданні суду і пояснень з приводу яких сторони не надавали.
Заслухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши доводи касаційної скарги та перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.
ТОВ "Г" звернулося до суду із заявою про визнання банкрутом ВАТ "М", мотивуючи заяву тим, що боржник визнав заявлену претензію в сумі 99768,04 грн., однак кошти кредитору не перерахував.
На підтвердження вимог кредитор надав суду відповідь на претензію, платіжну вимогу за N 1 від 16.05.2002, пред'явлену ним до банку боржника, та копію постанови державного виконавця про відмову у відкритті виконавчого провадження від 16.05.2002 з примусового виконання визнаної ВАТ "М" претензії ТОВ "Г".
Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" ( 2343-12 ) встановлені вимоги, яким має відповідати заява кредитора про порушення справи про банкрутство, недодержання яких тягне за собою повернення заяви.
Відповідно до пункту 8 статті 7 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" ( 2343-12 ) до заяви кредитора додається копія неоплаченого розрахункового документа, за яким відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунку боржника, з підтвердженням банківською установою боржника прийняття цього документа до виконання із зазначенням дати прийняття.
Повертаючи без виконання платіжну вимогу ТОВ "Г" за N 1 від 16.05.2002, банк, який обслуговує боржника, послався не на відсутність коштів у боржника, а вказав на те, що примусове стягнення за визнаними претензіями здійснюється виконавчою службою відповідно до частини 5 статті 8 ГПК України ( 1798-12 ).
Згідно з вказаною нормою Закону ( 2343-12 ) відповідь на претензію є підставою для примусового стягнення заборгованості державною виконавчою службою в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження" ( 606-14 ).
З наведеної норми Закону ( 2343-12 ) випливає, що платіжна вимога про стягнення коштів за визнаною претензією повинна пред'являтися до банку боржника виконавчою службою, в разі відсутності коштів на рахунках боржника, платіжна вимога з відмітками банку про дату прийняття банківською установою боржника до виконання цього документа повертається банком до виконавчої служби, подальші дії якої щодо примусового стягнення заборгованості регулюються Законом України "Про виконавче провадження" ( 606-14 ).
У даному випадку кредитор, звертаючись до суду із заявою про порушення справи про банкрутство, не надав суду належних доказів на підтвердження неплатоспроможності боржника, тобто додана до заяви кредитора платіжна вимога, що пред'являлася ним до банку боржника, не є тим документом, що свідчить про неплатоспроможність боржника.
За таких обставин суд не мав достатніх підстав для порушення за цією заявою провадження у справі про банкрутство.
Згідно зі ст. 5 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" ( 2343-12 ) провадження у справах про банкрутство регулюється не лише вказаним Законом, а і Господарським процесуальним кодексом України ( 1798-12 ), іншими законодавчими актами України, у зв'язку з чим ухвала суду від 11.06.2002, якою припинено провадження у справі з посиланням на п. 1 ст. 80 ГПК України, є обгрунтованою.
Керуючись ст. 111-9, 111-10 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), судова колегія ПОСТАНОВИЛА:
Касаційну скаргу ТОВ "Г" залишити без задоволення.
Ухвалу господарського суду Донецької області від 11.06.2002 у справі N 15/220Б залишити без змін.
"Законодавство України про банкрутство та судова практика",
2003 р.