КОЛЕГІЯ СУДДІВ ПАЛАТИ З КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
УХВАЛА
08.04.2003
(Витяг)
Вироком Голопристанського районного суду Херсонської області від 12 листопада 2002 р. К. виправдано за ч. 2 ст. 286 КК ( 2341-14 ) за недоведеністю його вини у вчиненні злочину, а вироком Апеляційного суду Херсонської області від 21 січня 2003 р. його засуджено за тією самою нормою КК на три роки позбавлення волі.
На підставі ст. 75 КК ( 2341-14 ) засудженого звільнено від відбування покарання з випробуванням та іспитовим строком терміном в один рік і постановлено стягнути 3 нього на користь потерпілих: К.В. - 2 тис. 17 грн. матеріальної та 10 тис. грн. моральної шкоди, К.Т. - 5 тис. грн. матеріальної та 1 тис. грн. моральної шкоди; на користь держави - 697 грн. судових витрат.
Апеляційний суд визнав К. винуватим у тому, що 4 серпня 2001 р., керуючи легковим автомобілем, він виявив неуважність до дорожньої обстановки і порушив вимоги пунктів 1.2, 13.3 Правил дорожнього руху ( 1306-2001-п ): не вибрав бокового інтервалу, який забезпечував би безпеку роз'їзду транспортних засобів, і виїхав на зустрічну смугу руху, де сталося зіткнення з автомобілем під керуванням К.Р., унаслідок чого пасажиру першого автомобіля К.Л. були заподіяні тілесні ушкодження середньої тяжкості, а пасажиру другого К.В. - тяжкі.
У касаційній скарзі засуджений К. просив скасувати вирок апеляційного суду та залишити в силі вирок Голопристанського районного суду від 12 листопада 2002 р. у зв'язку з тим, що його вину в пред'явленому обвинуваченні в судовому засіданні не доведено. Перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України задовольнила її частково з таких підстав.
Відповідно до ст. 398 КПК підставою для скасування вироку є істотні порушення судом кримінальне-процесуального закону, до яких згідно з п. 13 ч. 2 ст. 370 КПК ( 1003-05 ) належить, зокрема, порушення права підсудного виступити в дебатах і з останнім словом.
Із матеріалів справи вбачається, що вироком Голопристанського районного суду від 12 листопада 2002 р. К. виправдано за ч. 2 ст. 286 КК ( 2341-14 ) за недоведеністю його вини, а тому апеляційний суд, скасовуючи цей вирок і постановляючи обвинувальний, повинен був провести судове слідство з додержанням вимог гл. 26 КПК ( 1001-05 ). Їх невиконання апеляційним судом призвело до порушення права К. на захист.
Крім того, прокурор та потерпілі К.Б. й К.Т. порушували в апеляціях питання про скасування виправдувального вироку щодо К. і направлення справи на новий судовий розгляд. Відповідно до ст. 365 КПК ( 1003-05 ) вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом у межах апеляції. Скасувавши виправдувальний та постановивши обвинувальний вирок щодо К., апеляційний суд вийшов за межі апеляцій, погіршивши становище підсудного.
На підставі викладеного колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України скасувала вирок апеляційного суду і повернула справу на новий апеляційний розгляд, зазначивши, що останній має бути проведений із додержанням вимог кримінально-процесуального закону та з урахуванням наведених обставин, а також що під час цього розгляду апеляційний суд повинен перевірити доводи, викладені у касаційній скарзі К.