ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
15.02.2005
(Витяг)
Антрацитівський міський суд Луганської області вироком від 15 жовтня 2003 р. засудив У. й Б. за ч. 2 ст. 289 КК ( 2341-14 ) на п'ять років позбавлення волі кожного і на підставі ст. 75 КК звільнив їх від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком два роки.
Ухвалою апеляційного суду Луганської області від 19 березня 2004 р. цей вирок у частині вирішення цивільного позову К. скасовано і справу в цій частині направлено на новий судовий розгляд у порядку цивільного судочинства.
У. й Б. визнано винними в тому, що вони 23 травня 2003 р., перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, за попередньою змовою між собою незаконно заволоділи належним К. автомобілем УАЗ-469 вартістю 3 тис. 994 грн., забравши його з автомобільної стоянки, де У. працював сторожем.
У касаційній скарзі потерпіла К. порушила питання про скасування постановлених у справі судових рішень і направлення її на новий судовий розгляд у зв'язку з неточним визначенням вартості транспортного засобу, що призвело до неправильного застосування кримінального закону і призначення засудженим надто м'якого покарання, а також через істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону.
Заслухавши доповідь судді, думку прокурора про наявність підстав для скасування постановлених у справі судових рішень, перевіривши матеріали останньої та обговоривши наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України визнала, що скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Доводи потерпілої про неправильне застосування кримінального закону щодо У. й Б. та призначення їм надто м'якого покарання є безпідставними.
Відповідно до ч. 1 ст. 275 КПК ( 1003-05 ) розгляд справи в суді провадиться тільки щодо підсудних і тільки в межах пред'явленого їм обвинувачення.
Як убачається з постанов про притягнення У. й Б. як обвинувачених і з обвинувального висновку, їхні дії за фактом незаконного заволодіння належним К. автомобілем вартістю 5 тис. 24 грн. (що у двісті п'ятдесят разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян) органи досудового слідства кваліфікували за ч. 3 ст. 289 КК ( 2341-14 ).
Під час розгляду справи судом державний обвинувач визнав, що вартість зазначеного транспортного засобу (1984 р. випуску) становить 3 тис. 994 грн., і постановою від 3 жовтня 2003 р. змінив обвинувачення щодо У. й Б., перекваліфікувавши їхні дії з ч. 3 на ч. 2 ст. 289 КК ( 2341-14 ). При цьому згідно з протоколом судового засідання потерпіла та її представник відмовилися підтримувати обвинувачення в раніше пред'явленому обсязі. Під час дебатів К. заявила, що просить не призначати засудженим суворе покарання. У межах зміненого обвинувачення суд і постановив вирок.
Оскільки розгляд справи в суді провадиться тільки в межах пред'явленого обвинувачення, потерпіла відповідно до п. 9 ст. 348 КПК ( 1003-05 ) могла подати апеляцію в межах вимог, заявлених у суді першої інстанції, проте вона цим правом не скористалася.
З урахуванням наведеного колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України визнала, що підстав для скасування постановлених у справі судових рішень з мотивів, зазначених у касаційній скарзі потерпілої, немає, і залишила цю скаргу без задоволення.