КОЛЕГІЯ СУДДІВ ПАЛАТИ У КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
УХВАЛА
17.09.2002
(Витяг)
Вироком Білозерського районного суду Херсонської області від 29 березня 2002 р. Р. визнано винуватим у крадіжці чужого майна, поєднаній із проникненням в інше приміщення, і засуджено за ч. 3 ст. 185 КК ( 2341-14 ) на три роки позбавлення волі. На підставі ч. 4 ст. 70 КК за сукупністю злочинів йому остаточно визначено чотири роки позбавлення волі.
Р. засуджено за те, що 21 грудня 2001 р. о 22-й годині він у стані алкогольного сп'яніння зірвав замок на дверях і проник у літню кухню Б., звідки таємно викрав продукти харчування на загальну суму 99 грн.
У касаційній скарзі Р. просив пом'якшити йому покарання. Перевіривши кримінальну справу в повному обсязі, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України визнала, що ця скарга підлягає задоволенню.
Висновок суду про доведеність вини Р. у таємному викраденні майна Б. на суму 99 грн. шляхом проникнення у приміщення грунтується на доказах, зібраних у справі та перевірених у судовому засіданні в установленому кримінально-процесуальним законодавством порядку. Дії засудженого за ч. 3 ст. 185 КК ( 2341-14 ) кваліфіковані правильно, йому призначено мінімальну міру покарання, передбачену санкцією цієї норми, і підстав для його пом'якшення немає.
Проте суд безпідставно призначив Р. покарання згідно з ч. 4 ст. 70 КК ( 2341-14 ) за сукупністю злочинів.
Із матеріалів справи вбачається, що вироком Білозерського районного суду від 1 лютого 2002 р. Р. був засуджений за ч. 2 ст. 185 КК ( 2341-14 ) на два роки позбавлення волі і на підставі ст. 75 КК його було звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком два роки.
Згідно з п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 р. N 22 ( v0022700-95 ) "Про практику призначення судами кримінального покарання", коли особа, щодо якої були застосовані відстрочка виконання вироку або умовне засудження, вчинила до постановлення вироку в першій справі інший злочин, за який вона засуджується до покарання, що належить відбувати реально, застосування принципів поглинення, часткового чи повного складання призначених покарань не допускається і кожний вирок виконується самостійно.
У зв'язку з наведеним рішення суду про призначення Р. покарання за сукупністю злочинів із вироку виключено.
"Рішення Верховного Суду України", 2003 р.