ВИЩИЙ АРБІТРАЖНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
N 04-1/6-10/216 від 27.11.2000
Між товариством з обмеженою відповідальністю науково-впроваджувальним підприємством "М" (далі - Товариство), що знаходиться в м.Донецьку, і закритим акціонерним товариством "СЗЛ" (далі - Завод), що знаходиться в Росії, 20.01.98 р. був укладений договір. За договором Товариство зобов'язувалось виконати роботи з ремонту печі методом керамічного наплавлення. У березні 1998 р. Товариство уклало договір поручительства з приватним підприємством "ФО" (далі - Приватне підприємство). Як зауважено в постанові Судової колегії Вищого арбітражного суду з перегляду рішень, ухвал, постанов (далі - Судова колегія), цей договір є уступленням права вимоги: у випадку, якщо Завод несвоєчасно розраховувався з Товариством, то оплату за виконані ним роботи здійснювало Приватне підприємство, що воно і зробило. І до нього переходило право вимагати від Заводу проведення розрахунку: Завод з ним розрахувався: протягом 60 днів після закінчення робіт іноземна валюта надійшла на розрахунковий рахунок Приватного підприємства.
У серпні 1998 року за результатами перевірки Товариства, здійсненої Державною податковою інспекцією у К-ому районі м.Донецька (далі - ДПІ), був складений акт, на підставі якого прийнято рішення про застосування і стягнення фінансових санкцій за порушення податкового законодавства. Товариство звернулося до арбітражного суду Донецької області (далі - Арбітражний суд) із позовом про визнання недійсним рішення ДПІ про застосування і стягнення фінансових санкцій. Рішенням Арбітражного суду у задоволенні позову було відмовлено. Постановою заступника Арбітражного суду рішення залишено без змін.
Товариство звернулось до Судової колегії із заявою про перегляд рішення і постанови арбітражного суду. Проаналізувавши матеріали справи і відповідне законодавство, Судова колегія зазначила:
1. Згідно зі ст. 197 Цивільного кодексу ( 1540-06 ) уступлення права вимоги кредитором іншій особі допускається, якщо воно не суперечить закону або договору.
2. Статтею 1 Закону України від 23.09.94 р. "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" ( 185/94-ВР ) (з наступними змінами і доповненнями, далі - Закон) встановлено, що виручка резидентів в іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютний рахунок в уповноважених банках у строки виплати заборгованості, зазначені в контрактах, але не пізніше 90 календарних днів, зокрема, у випадках:
- експорту продукції - з дати її митного оформлення (виписки вивізної митної декларації);
- експорту робіт або послуг - з дати підписання акта чи іншого документа, що підтверджує виконання робіт або надання послуг.
Як свідчать документи справи, іноземна валюта в якості плати за виконані роботи надійшла в Україну протягом 60 днів з дати підписання акта, тобто без порушення встановленого законодавством строку надходження іноземної валюти на територію України.
3. Стаття 1 Закону ( 185/94-ВР ) встановлює відповідальність за ненадходження коштів на територію України, а не за надходження коштів на розрахунковий рахунок юридичної особи, яка розташована в Україні і не здійснювала експорту.
4. Чинне законодавство не передбачає відповідальності за надходження коштів в іноземній валюті на розрахунковий рахунок юридичної особи - резидента, яка не є контрагентом за зовнішньоекономічним договором.
5. У матеріалах справи відсутні докази щодо визнання недійсною угоди стосовно уступлення права вимог, а тому надходження коштів на розрахунковий рахунок іншої юридичної особи, яка є резидентом, не суперечить чинному цивільному законодавству.
6. ДПІ, приймаючи рішення про застосування фінансових санкцій, вказала на наявність порушення податкового законодавства, а не на порушення законодавства про валютне регулювання. Про це свідчить сама назва рішення.
На підставі вивчення матеріалів справи і вищевикладеного Судова колегія дійшла таких висновків:
- іноземна валюта у встановлений строк надійшла в Україну, а тому підстав для стягнення з Товариства пені не було;
- у діях Товариства не вбачається наявності порушень вимог Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" ( 185/94-ВР ). Оскільки матеріалами справи доведено своєчасність надходження валюти в Україну, у ДПІ не було правових підстав для нарахування пені за ненадходження валюти, а тим більше - для стягнення фінансових санкцій.
Постановою Судової колегії:
1. Скасовано рішення і постанову арбітражного суду Донецької області.
2. Задоволено позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю науково-впроваджувального підприємства "М" про визнання недійсним рішення Державної податкової інспекції в К-ому районі м.Донецька про застосування і стягнення з нього фінансових санкцій.
"Все про бухгалтерський облік", N 53 (599), 6 червня 2001 р.