КОЛЕГІЯ СУДДІВ СУДОВОЇ ПАЛАТИ У КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
УХВАЛА
18.09.2003
(Витяг)
Вироком Дрогобицького міського суду Львівської області від 30 вересня 2002 р. К. засуджено за ст. 176-4 КК 1960 р. ( 2002-05 ) із застосуванням ст. 44 ( 2001-05 ) цього ж Кодексу до штрафу в розмірі 20 мінімальних розмірів заробітної плати, що становило 2 тис. 360 грн.
Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 4 лютого 2003 р. вирок залишено без зміни.
К. засуджено за те, що він, займаючи посаду директора товариства з обмеженою відповідальністю і виконуючи організаційнорозпорядчі та адміністративно-господарські обов'язки, будучи посадовою особою, 2 липня 2001 р. умисно не виконав рішення Дрогобицького міського суду від 21 червня 2001 р. в частині поновлення Г. на посаді касира того ж товариства і стягнення на її користь середнього заробітку, яке підлягало негайному виконанню.
У касаційній скарзі засуджений К. просив скасувати вирок, а справу закрити, посилаючись на те, що під час досудового слідства та судового розгляду останньої було допущено істотні порушення кримінально-процесуального закону, внаслідок чого його необґрунтовано притягнуто до кримінальної відповідальності.
Заслухавши доповідача, думку прокурора про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, обговоривши наведені в ній доводи та перевіривши матеріали справи, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України визнала, що скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
За своєю правовою природою порушення кримінальної справи є складовою функції кримінального переслідування і не належить до судової діяльності. Тому чинне кримінально-процесуальне законодавство не надає суду права порушувати кримінальні справи, за винятком випадків їх порушення за скаргами приватного обвинувачення.
Порушуючи кримінальну справу щодо К. за ст. 176-4 КК, суд усупереч ст. 4 КПК ( 2001-05 ) вийшов за межі своєї компетенції з цього питання, визначеної ч. 1 ст. 27, ч. 3 ст. 98 ( 1001-05 ), п. 3 ч. 2 ст. 251 (1003-05 ) КПК, згідно з якими він порушує кримінальну справу не інакше як за скаргою потерпілого і тільки у справах про злочини, передбачені ст. 125, ч. 1 ст. 126 ( 2001-05 ), ст. 356 ( 2002-05 ) КК.
Крім того, згідно зі ст. 87 Закону від 21 квітня 1999 р. N 606-XIV ( 606-14 ) "Про виконавче провадження" кримінальна відповідальність за невиконання судового рішення настає лише після притягнення винної особи до адміністративної відповідальності. У матеріалах справи відповідної постанови державного виконавця немає, отже, суд порушив кримінальну справу щодо К. без достатніх підстав. Судова колегія апеляційного суду цієї помилки не виправила.
У зв'язку із застосуванням кримінального закону, який не підлягає застосуванню, вирок міського й ухвалу апеляційного судів на підставі ст. 371 КПК (1003-05 ) визнано незаконними і скасовано, а справу закрито.
"Вісник Верховного Суду України", N 6, листопад - грудень, 2003 р.