СУДОВА КОЛЕГІЯ В КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
УХВАЛА
від 07.08.97
(Витяг)
Вбивство, вчинене з метою заволодіння квартирою, підлягає кваліфікації за п. "а" ст. 93 КК України ( 2001-05 ) і додаткової кваліфікації за ч. 3 ст. 142 КК України не потребує
Вироком судової колегії в кримінальних справах Запорізького обласного суду від 25 квітня 1997 р. К. засуджено за п. "а" ст. 93 КК ( 2001-05 ) на 12 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, за ч. 3 ст. 142 КК - на 10 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна.
За сукупністю злочинів на підставі ст. 42 КК ( 2001-05 ) йому остаточно визначено 12 років позбавлення волі у виправно-трудовій колонії суворого режиму з конфіскацією всього майна. За ч. 2 ст. 140 КК К. виправдано.
К. визнаний винним в умисному вбивстві з корисливих мотивів С. під час розбійного нападу на неї, вчиненого за таких обставин.
Знаючи, що його знайома С. володіє квартирою, К. вирішив одержати від неї довіреність на право розпорядження останньою, а потім убити С. і заволодіти квартирою.
Здійснюючи свій намір, К. 23 квітня 1996 р. в Мелітопольській районній нотаріальній конторі одержав від С. довіреність на право розпорядження її квартирою. Після цього К. під приводом провести С. приїхав разом з нею в м. Запоріжжя, де шляхом обману завів її в підвал недобудованого будинку. Там з метою умисного вбивства С. і заволодіння її майном - квартирою він напав на неї та завдав їй три удари цеглиною по голові, заподіявши переломи кісток черепа з ушкодженням головного мозку, від чого потерпіла померла на місці події. Щоб бути впевненим у смерті С., К. завдав їй два удари ножем у ділянку серця.
У касаційній скарзі засуджений К., не оспорюючи доведеності його вини та правильності кваліфікації його дій, просив пом'якшити призначене йому по карання, мотивуючи це тим, що в момент вчинення злочину він не повною мірою розумів значення своїх дій і щиро розкаюється у вчиненому, а також тим, що тривалий строк позбавлення волі негативно позначиться на його здоров'ї.
Судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України визнала, що скарга задоволенню не підлягає, але вирок необхідно змінити в порядку ст. 363 КПК ( 1003-05 ) з таких підстав.
Винність К. у вчиненні дій, за які його засуджено, у скарзі не заперечується і підтверджується показаннями самого К. та свідків Ч., С-ва, Н., Ф., а також даними, що містяться у протоколах огляду місця події, відтворення обстановки й обставин події за участю К., висновках експертиз та інших документах.
Наведене К. у скарзі твердження про те, що він під час вчинення злочину не повною мірою розумів значення своїх дій, є безпідставним і спростовується даними, що містяться у висновку амбулаторної судово-психіатричної експертизи, згідно з яким К. психічними захворюваннями не страждав і не страждає, у момент вчинення злочину розумів значення своїх дій та міг керувати ними. За висновком судово-психологічної експертизи К. під час вчинення злочину не перебував і в стані фізіологічного афекту.
Злочинні дії К. за п. "а" ст. 93 КК ( 2001-05 ) кваліфіковано правильно.
Разом з тим під час розгляду справи встановлено, що ч. 3 ст. 142 КК ( 2001-05 ) була безпідставно пред'явлена К. внаслідок помилкової оцінки вчиненого ним як ідеальної сукупності двох злочинів. За змістом ст. 142 КК розбійний напад є засобом вилучення індивідуального майна і при цьому насильство спрямоване на заволодіння майном у момент його застосування.
Вчинюючи вбивство С., К. мав намір заволодіти квартирою потерпілої у майбутньому, тому його дії повністю охоплюються п. "а" ст. 93 КК ( 2001-05 ) і додаткової кваліфікації за ч. 3 ст. 142 КК не потребують. За таких обставин вказівку суду про кваліфікацію дій К. за ч. 3 ст. 142 КК необхідно виключити з вироку як зайву.
Покарання К. за п. "а" ст. 93 КК ( 2001-05 ) призначено у відповідності з вимогами ст. 39 КК - з урахуванням характеру й ступеня суспільної небезпечності вчиненого злочину, даних про його особу, конкретних обставин справи, і підстав вважати його надмірно суворим не вбачається.
Керуючись статтями 363, 364 КПК ( 1003-05 ), судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України касаційну скаргу засудженого залишила без задоволення, у порядку ст. 363 КПК вирок щодо К. змінила, виключивши з нього вказівку про кваліфікацію дій засудженого за ч. 3 ст. 142 КК ( 2001-05 ) як зайву, і ухвалила вважати К. засудженим за п. "а" ст. 93 КК на 12 років позбавлення волі у виправно-трудовій колонії суворого режиму з конфіскацією всього майна.
Надруковано: "Рішення Верховного Суду України", 20 квітня 1999 р.