СУДОВА ПАЛАТА У КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
УХВАЛА
25.05.2004
(Витяг)
Ленінський районний суд м. Миколаєва вироком від 17 листопада 2003 р., який залишив без зміни Апеляційний суд Миколаївської області ухвалою від 29 січня 2004 р., засудив М.О. за ч. 2 ст. 307 КК ( 2341-14 ) на п'ять років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна за такі дії. М.О. незаконно придбав і зберігав з метою збуту наркотичний засіб - макову соломку у невстановленому розмірі. Місце, час та обставини вчинення цих дій також не встановлено. Із зазначеної сировини він за місцем свого проживання незаконно приготував особливо небезпечний наркотичний засіб - ацетильований опій об'ємом не менше 6,5 мілілітра, який зберігав з метою збуту.
13 червня 2003 р. приблизно о 5-й годині 50 хвилин та о 6-й годині 10 хвилин М.О. збув Б. та К. по 1 мілілітру (у перерахунку на суху речовину - по 0,03 грама) опію, а решту об'ємом 4,5 мілілітра зберігав за місцем проживання з метою збуту. Того ж дня в нього вилучили зазначений наркотичний засіб, а також зволожену масу з частин рослини виду "мак снодійний", ангідрид оцтової кислоти, що належить до прекурсорів, кухоль та ложку з нашаруваннями частинок макової соломки. У касаційній скарзі засуджений М.О. та його захисник Г., посилаючись на те, що докази обвинувачення одержані з порушенням кримінально-процесуального закону, а матеріали справи сфальсифіковані, просили скасувати постановлені у ній судові рішення і закрити її за недоведеністю винності засудженого у вчиненні злочину. У доповненні до скарги адвокат К.О. теж зазначив, що у справі допущені фальсифікація та фабрикування матеріалів, істотні порушення кримінально-процесуального закону, а тому постановлені щодо М.О. судові рішення є незаконними і підлягають скасуванню.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення засудженого та його захисника - адвоката К.О., які підтримали касаційну скаргу, думку прокурора про її необгрунтованість, перевіривши матеріали справи та наведені у скарзі доводи, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України визнала, що скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Як видно з матеріалів справи, у ній на порушення вимог ч. 1 ст. 22 КПК ( 1001-05 ) про те, що слідчий та особа, яка провадить дізнання, зобов'язані вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного й об'єктивного дослідження обставин справи, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують обвинуваченого, допущено однобічність, неповноту досудового слідства та інші порушення кримінально-процесуального закону. Суд не тільки не усунув їх у судовому засіданні, а й теж неповно дослідив обставини справи та порушив інші вимоги зазначеного закону, внаслідок чого постановив у справі неправосудні судові рішення.
Із матеріалів справи вбачається, що висновки слідчих органів і суду про вчинення М.О. дій, за які його засуджено, грунтуються на даних оперативної закупівлі в нього наркотичної речовини та результатах обшуку його житла. Оперативна закупівля була проведена 13 червня 2003 р. приблизно о 5-й годині 50 хвилин та о 6-й годині 10 хвилин двома особами під псевдонімами Б. і К. на підставі постанови від 27 січня 2003 р., згідно з якою проведення закупівлі доручалося зазначеним особам. Однак із показань цих осіб, допитаних як свідків, випливає, що згоду на участь в оперативній закупівлі наркотичного засобу вони дали 13 червня 2003 р., тобто станом на 27 січня 2003 р. такої згоди ще не було.
У названій постанові йдеться про проведення оперативної закупівлі у М.О. 2 мілілітрів опію по 7 грн. за 1 мілілітр. У той же час судово-хімічну експертизу, якою встановлено, що вилучена у зазначених осіб речовина є опієм, проведено лише 29 липня 2003 р. У зв'язку з цим незрозуміло, на чому грунтувалася переконаність працівників відділу по боротьбі з незаконним обігом наркотиків (далі - ВБНОН) Ленінського РВВС (майже за п'ять місяців до проведення оперативної закупівлі та за шість місяців - до згаданої експертизи) в тому, що М.О. збуватиме саме опій і саме по 7 грн. за 1 мілілітр.
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону від 18 лютого 1992 р. N 2135-XII ( 2135-12 ) "Про оперативно-розшукову діяльність" у кожному випадку наявності підстав для проведення оперативно-розшукової діяльності порушують оперативно-розшукову справу. Без її порушення провадити такі заходи заборонено. У матеріалах же кримінальної справи немає будь-яких відомостей про проведення таких дій щодо М.О. Зазначені обставини не можуть не викликати певні сумніви в законності проведення оперативної закупівлі. Згідно з матеріалами кримінальної справи оперативна закупівля наркотичного засобу в М.О. була проведена рано-вранці, а обшук його житла - пізно ввечері. При цьому незрозуміло, чому М.О. не затримали одразу після закупівлі, адже Б. і К. розрахувалися за придбаний опій поміченими грошовими купюрами.
Б. і К. були допитані як свідки не слідчим, а помічником оперуповноваженого ВБНОН Ленінського РВВС сержантом міліції М., який був причетний до проведення ними оперативної закупівлі наркотичного засобу. Ці особи не були включені (під псевдонімами) до списку осіб, які підлягають виклику в судове засідання, долученого до обвинувального висновку, і в судове засідання їх не викликали. Проте допит їх судом був необхідним, оскільки М.О. і на стадії розслідування справи, і в судовому засіданні категорично заперечував факт збуту їм наркотичного засобу, а інші особи, причетні до проведення оперативної закупівлі та допитані як свідки, її очевидцями не були. Положення ч. 2 ст. 292, ст. 303 КПК ( 1003-05 ), що стосуються допиту свідка, щодо якого здійснюються заходи безпеки, суд також не дотримав.
Зазначені обставини свідчать про неповноту проведеного у справі судового слідства. Крім цього, як видно з матеріалів справи, обшук житла М.О. провадився на підставі постанови судді Ленінського районного суду м. Миколаєва від 8 квітня 2003 р., винесеної за поданням слідчого прокуратури цього району в іншій кримінальній справі (порушеній за фактом убивства), до якої М.О. відношення не мав. Причому цю слідчу дію було проведено аж через два місяці п'ять днів після винесення зазначеної постанови працівниками ВБНОН Ленінського РВВС без відповідного доручення слідчого.
З урахуванням наведених обставин, а також того, що за показаннями свідка Б-ка (на той час - начальник ВБНОН Ленінського РВВС) обшук у М.О. "за фактом убивства не провели тому, що підтвердився факт оперативної закупівлі", законність проведення цієї слідчої дії викликає сумнів. Привертає увагу й той факт, що відповідно до протоколу обшуку житла М.О. ця слідча дія проводилася 13 червня 2003 р. з 21-ї години 45 хвилин до 22-ї години, а згідно з долученим до справи протоколом про адміністративне затримання того вечора М.О. з 21-ї години 25 хвилин перебував у кімнаті для затриманих Ленінського РВВС і був звільнений лише 17 червня 2003 р.
Слідчі органи не перевірили твердження М.О. про намащування йому чимось долоней під час затримання увечері 13 червня 2003 р., коли працівники міліції наділи йому наручники на заведені за спину руки і він лежав на підлозі у під'їзді будинку. Більш ретельній перевірці підлягали і твердження М.О. про те, що поліетиленовий пакет із грошима та ключами від квартири, який був у нього в руках перед затриманням, опинився у працівників міліції, котрі й відімкнули двері квартири. Суд теж не висловив у вироку будь-яких суджень з приводу цих тверджень М.О. Потребує з'ясування і питання про те, протягом якого часу може діяти спеціальний засіб, застосований, як випливає із матеріалів справи, для того, щоб помітити грошові купюри перед проведенням оперативної закупівлі наркотичного засобу, і, зокрема, як впливає на тривалість його дії контактування з мастильними матеріалами, водою тощо, оскільки протягом дня М.О. займався ремонтом автомобіля.
Слід також встановити причини суперечностей у показаннях двох свідків (які були понятими під час проведення оперативної закупівлі) щодо того, як вони разом із працівниками міліції та особами, які мали закупити у М.О. наркотичний засіб, добиралися до будинку, де той мешкає. Потрібно дати оцінку і відомостям, які містяться в наданому суду касаційної інстанції листі сусідів засудженого із завіреними підписами, а також у листі дільничного інспектора міліції Ленінського РВВС Г. про те, що квартиру М.О. наркомани не відвідували та до збуту наркотичних засобів він не причетний.
За таких обставин і з урахуванням того, що порушення органами дізнання й досудового слідства кримінально-процесуального закону, їх недоліки та упущення залишилися поза увагою судів першої і апеляційної інстанцій, вирок та ухвала щодо М.О. підлягають скасуванню як незаконні, а справа у зв'язку з необхідністю проведення ряду слідчих дій - направленню на нове розслідування, під час якого мають бути всебічно, повно й об'єктивно досліджені обставини справи, зокрема перевірені доводи М.О., і, залежно від установленого, прийняте рішення, яке б відповідало вимогам закону.
Враховуючи викладене, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України касаційну скаргу М.О. задовольнила частково, судові рішення щодо нього скасувала і направила справу на нове розслідування.