ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
05.08.2003
Щодо початку перебігу строку позовної давності
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого, суддів, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової адміністрації у м. Рівне на постанову від XX.06.2003 р. Л-ського апеляційного господарського суду у справі N 000 господарського суду Рівненської області за позовом відкритого акціонерного товариства "XXX" до Державної податкової адміністрації у м. Рівне про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення. У судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача - не з'явився,
від відповідача - присутні,
встановив:
у березні 2003 року відкрите акціонерне товариство "XXX" пред'явило в суді позов до Державної податкової інспекції у м. Рівне про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення N 100 від XX.12.2002 р., яким визначене податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 4680 грн. та застосовані штрафні санкції у сумі 468 грн.
Зазначалось, що у відповідача не було підстав включати до валового доходу і вважати фінансовою допомогою кредиторську заборгованість, оскільки товари отримано за накладними і строк розрахунків за товари не визначено, хоча й минуло три роки, вимоги з оплати кредитори не надсилали.
Рішенням господарського суду Рівненської області від XX.03.2003 р. позов задоволено.
Податкове повідомлення-рішення N 100 від XX.12.2002 р. Державної податкової інспекції у м. Рівне визнано недійсним.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від XX.06.2003 року рішення залишено без змін.
Задовольняючи позов і залишаючи рішення без змін, судові інстанції виходили з того, що, згідно з пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ), валовий дохід включає суми безповоротної фінансової допомоги, якою, згідно з п. 1.22 ст. 1 цього закону, є сума платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності. Кредиторська заборгованість позивача хоча і виникла у 1997 та 1998 роках, але її не можна віднести до безповоротної фінансової допомоги, бо товар отримано за накладними без зазначення строку його оплати, а тому кредитор, відповідно до ст. 165 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ), має право вимагати повернення вартості товару, а позивач зобов'язаний у семиденний строк виконати таке зобов'язання, а тому строк позовної давності починається за спливом семиденного строку на задоволення вимог кредитора.
У касаційній скарзі Державна податкова інспекція у м. Рівне просить постанову апеляційного господарського суду та рішення господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити, посилаючись на порушення судовими інстанціями пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, п. 7.11 ст. 7, п. 1.22 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ), ст. 71 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ).
Заслухавши доповідь судді, пояснення представників відповідача, перевіривши повноту встановлених судом обставин справи, їх юридичну оцінку, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з такого.
Відповідно до п. 1.22 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ), безповоротна фінансова допомога - це сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності.
Згідно зі ст. 71 ЦК України ( 1540-06 ), загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено, встановлюється в три роки.
Статтею 76 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ) встановлено початок перебігу строку позовної давності, який починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи, кредиторська заборгованість у позивача виникла після отримання товарів у 1997 та 1998 роках за накладними, строк оплати товару в яких не вказано, без укладання договорів.
Таким чином, суд правильно застосував ст. 165 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ), яка передбачає: якщо строк виконання зобов'язання не встановлений або визначений моментом витребування, кредитор має право провести виконання в будь-який час.
Боржник повинен виконати таке зобов'язання в семиденний строк із дня пред'явлення вимоги кредитором, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із закону ( 334/94-ВР ), договору або зі змісту зобов'язання.
Таким чином, суд дійшов правильного висновку, що початок перебігу строку позовної давності почнеться за спливом семиденного строку з дня пред'явлення вимоги кредитором.
Кредиторська заборгованість позивача не є безповоротною фінансовою допомогою у розумінні п. 1.22 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ), і у позивача не було підстав відносити її до валового доходу, бо, відповідно до пп. 4.1.6. п. 4.1 ст. 4 цього закону, до валового доходу включаються суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді, за винятком випадків, коли така безповоротна фінансова допомога та безоплатні товари (роботи, послуги) отримуються неприбутковими організаціями в порядку, визначеному п. 7.11 цього Закону, або такі операції здійснюються між платником податку та його відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи.
Враховуючи викладене, суд дійшов правильного висновку, що у відповідача не було підстав донараховувати позивачу податкове зобов'язання з податку на прибуток та застосовувати фінансові санкції.
З огляду на наведене доводи касаційної скарги на порушення судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права не заслуговують на увагу.
Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України постановив: касаційну скаргу Державної податкової адміністрації у м. Рівне залишити без задоволення, а постанову від XX.06.2003 р. Львівського апеляційного господарського суду та рішення від XX.03.2003 р. господарського суду Рівненської області у справі N 000 - без змін.