КОЛЕГІЯ СУДДІВ ПАЛАТИ У КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
УХВАЛА
04.12.2003
(Витяг)
Вироком Мар'їнського районного суду Донецької області від 10 лютого 2003 р. С., засудженого 27 вересня 1999 р. за ч. 1 ст. 101 КК 1960 р. ( 2001-05 ) на п'ять років позбавлення волі та звільненого умовно-достроково 29 квітня 2002 р. на один рік чотири місяці 19 днів, засуджено за ч. 1 ст. 164 КК ( 2341-14 ) на один рік обмеження волі. На підставі ст. 71 КК за сукупністю вироків до призначеного покарання частково приєднано невідбуте покарання за попереднім вироком і остаточно визначено один рік шість місяців обмеження волі.
В апеляційному порядку справа не розглядалася.
С. визнано винним в ухиленні від сплати аліментів на утримання дитини. Згідно з рішенням Вугледарського міського суду від 7 жовтня 1998 р. він був зобов'язаний сплачувати К. аліменти на утримання його доньки Ю., 1993 р. н., у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку щомісячно з 24 вересня 1998 р. до досягнення нею повноліття. Але починаючи з 29 квітня 2002 р. С. аліменти не сплачував, матеріальної допомоги не надавав, свої доходи приховував, на обліку в центрі зайнятості не перебував, участі у вихованні доньки не брав.
У касаційному поданні заступник прокурора області, вважаючи призначене С. покарання занадто м'яким, порушив питання про скасування вироку та направлення справи на новий судовий розгляд у зв'язку з неправильним застосуванням закону при визначенні покарання за сукупністю вироків.
Перевіривши матеріали справи, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України визнала, що касаційне подання підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно зі ст. 371 КПК ( 1003-05 ) підставою для скасування або зміни судових рішень є неправильне застосування кримінального закону.
Призначаючи С. за ч. 1 ст. 164 КК ( 2341-14 ) покарання у виді одного року обмеження волі, а за сукупністю вироків на підставі ст. 71 КК частково приєднуючи невідбуту частину покарання й остаточно визначаючи один рік шість місяців обмеження волі, суд припустився помилки.
Відповідно до ч. 4 ст. 71 КК ( 2341-14 ) остаточне покарання за сукупністю вироків має бути більшим від покарання, призначеного за новий злочин, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком. Суд же призначив С. остаточне покарання менше, ніж невідбута частина покарання (строку умовно-дострокового звільнення) за попереднім вироком. Суд також неправильно застосував передбачені ч. 1 ст. 72 КК правила щодо складання покарань різних видів за сукупністю вироків з переведенням менш суворих видів у більш суворі. Натомість визначене С. покарання переведено з більш суворого у менш суворий вид (з позбавлення волі до її обмеження).
За таких обставин колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України вирок Мар'їнського районного суду від 10 лютого 2003 р. скасувала, а справу повернула на новий судовий розгляд.