Система управління кредитним ризиком банку складається із регламентних документів - політик, положень, процедур, процесів тощо, - які затверджуються спостережною радою або правлінням банку відповідно до обраної ним форми корпоративного управління, з урахуванням розміру банку та складності його операцій.
Система управління кредитним ризиком має включати, як мінімум, такі компоненти:
- політику та положення щодо управління кредитним ризиком, які мають бути розглянуті та затверджені спостережною радою або правлінням банку, відповідно до принципів корпоративного управління. Такі політика та положення повинні підлягати періодичному перегляду, як це передбачено статтею 10 цього документа;
- Положення щодо кредитування, які враховують як балансові, так і позабалансові операції банку, а саме:
- регламентують типи і умови кредитів, які надаватиме установа;
- враховують характер ринків та галузей, яким надаватимуться кредити;
- передбачають розгляд до взяття зобов'язання про надання кредиту: загального фінансового стану позичальника, характеру та вартості застави, характеру позичальника та його готовності погасити кредит згідно з угодою, а також фінансової відповідальності гаранта;
- адекватно враховують концентрацію кредитного ризику і пов'язаних із ним потенційних ризиків;
- інші питання, що пов'язані із кредитуванням, зокрема, порядок та процедуру визначення процентної ставки за кредитом та необхідної застави.
- положення щодо лімітів ризику на одного контрагента, групу взаємопов'язаних контрагентів, за галузями або секторами економіки, за географічними регіонами або іншими кредитними операціями, які можна розглядати в сукупності (експозиціями); ці положення мають враховувати всі компоненти кредитного ризику, як балансові, так і позабалансові, на які наражається установа, а також можливий вплив інших категорій ризиків;
- чітко визначену і продуману систему повноважень з прийняття рішень щодо ухвалення кредитних операцій;
- комплексну систему оцінки кредитного ризику;
- належну інформаційну базу, яка:
- дозволяє керівництву приймати обгрунтовані кредитні рішення і оцінювати ризик на постійній основі;
- надає інформацію про розмір, призначення та джерело заборгованості, а також дозволяє оцінити здатність позичальника своєчасно її погасити;
- забезпечує можливість застосування відповідних правових санкцій проти позичальника;
- надає можливість здійснювати адекватне адміністрування і моніторинг кредиту;
- дозволяє підтримувати зберігання і обробку даних за попередні періоди.
- процес ідентифікації кредитів, якість яких погіршується, та належної роботи із проблемними активами, яка включає наступне:
- процес безперервного управління кредитними експозиціями (операціями в їхній сукупності), що вимагають посиленої уваги;
- періодичні перевірки якості активів для ідентифікації проблемних активів;
- методику ідентифікації, оцінки, обліку кредитів, чия якість погіршується, та створення під них відповідних резервів;
- порівняння загальних сум проблемних активів з капіталом;
- оцінку потенційних збитків за проблемними активами і формування резервів, достатніх для поглинання таких збитків;
- підготовку та подання періодичних звітів керівництву і спостережній раді із достатньою інформацією для оцінки рівня ризику.
Ці звіти мають включати наступне, але не обмежуватись цим:
- перелік кредитів у розрізі класифікації за ризиком;
- аналіз проблемних кредитів;
- оцінку напрямку ризику у кредитному портфелі;
- інформацію про проблемні кредити за кредитними інспекторами, філіями, галузями, видами забезпечення тощо;
- аналіз змін рівня резервів банку на основі рівня і тенденцій змін проблемних активів і загальної суми кредитів;
- аналіз концентрації кредитів за клієнтами, пов'язаними з ними особами, галузями економіки і регіонами;
- функцію незалежних перевірок кредитної діяльності, чиїм призначенням є аналіз якості як окремих кредитів, так і кредитного портфеля(ів) у цілому. Результати цього аналізу мають надаватися правлінню і спостережній раді на регулярній основі.
Крім того, для більш ефективного управління кредитним ризиком рекомендується:
- створити, запровадити в експлуатацію та постійно актуалізовувати систему внутрішніх кредитних рейтингів;
- на основі реальних спостережень принаймні щоквартально обчислювати матрицю ймовірностей міграції кредитних рейтингів та оцінювати на основі такої матриці величину необхідних резервів під кредитні збитки у наступних періодах;
- проводити бек-тестування міграції внутрішніх кредитних рейтингів на реальних даних за максимально можливий період часу.
Банкам також наполегливо рекомендується враховувати найкращий світовий досвід щодо управління кредитним ризиком, який, зокрема, викладений в документі Базельського комітету з банківського нагляду "Принципи управління кредитним ризиком" (N 75 вересень 2000 року).
РИЗИК ЛІКВІДНОСТІ