СУДОВА ПАЛАТА У КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
УХВАЛА
11.12.2003
(Витяг)
Вироком Глобинського районного суду Полтавської області від 7 листопада 2002 р. Д. і З. засуджено за ч.1 ст. 249 КК ( 2341-14 ) до 170 грн. штрафу кожного.
В апеляційному порядку справа не розглядалась.
Д. і З. визнано винними у тому, що вони у липні 2002 р. на акваторії Кременчуцького водосховища незаконно займалися рибним добувним промислом, а саме: виловили рибу цінних порід на суму 2 тис. 70 грн., чим заподіяли рибному господарству істотну шкоду.
У касаційному поданні прокурор, посилаючись на неправильне застосування судом кримінального закону, просить вирок скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.
Заслухавши доповідача, вислухавши пояснення прокурора, перевіривши матеріали справи та доводи, наведені у поданні, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України касаційне подання задовольнила з таких підстав.
Санкцією ч.1 ст. 249 КК ( 2341-14 ) не передбачено мінімального розміру штрафу. Такий розмір встановлено ч.2 ст. 53 КК, у якій зазначено, що розмір штрафу визначається судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану винного в межах від 30 до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо статтями Особливої частини цього Кодексу не передбачено вищого розміру штрафу.
Зменшення мінімального (установленого ч.2 ст. 53 КК ( 2341-14 ) розміру штрафу не допускається навіть при застосуванні до засуджених ст. 69 КК.
Отже, визнавши Д. і З. винними у вчиненні злочину, відповідальність за який передбачено ч.1 ст. 249 КК ( 2341-14 ), та дійшовши висновку, що їм необхідно призначити покарання у виді штрафу, суд при визначенні його розміру повинен був керуватись вимогами ч.2 ст. 53 зазначеного Кодексу. Проте, як видно з вироку, вимоги названого закону суд не врахував, оскільки призначив засудженим покарання у виді штрафу в розмірі лише десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
За таких обставин у касаційному поданні обгрунтовано зазначено, що суд допустив неправильне застосування кримінального закону, а це згідно з п.2 ч.1 ст. 398 КПК ( 1003-05 ) України є підставою для скасування вироку.
Враховуючи наведене, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України касаційне подання прокурора задовольнила, скасувавши вирок щодо Д. і З., а справу направила на новий судовий розгляд.