цього Закону ( 249-15 ) надає Держфінмоніторингу право одержувати в установленому законодавством порядку від органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій інформацію (у тому числі ту, що становить банківську або комерційну таємницю), необхідну для виконання покладених на нього завдань.
Що стосується змісту інформації, що повинна подаватися суб'єктом первинного фінансового моніторингу до Уповноваженого органу, то слід зазначити наступне.
На нашу думку, таку інформацію можна поділити на два види: інформація, що подається у зв'язку із здійсненням первинного фінансового моніторингу з ініціативи суб'єкта первинного фінансового моніторингу (абзац четвертий частини першої статті 5, статті 11 та 12 Закону ( 249-15 ), та інша, додаткова інформація, що надається за запитом Уповноваженого органу (абзаци п'ятий та шостий частини першої статті 5, абзац третій частини другої статті 13 Закону).
Порядок подання інформації, передбаченої статтями 11 та 12 Закону ( 249-15 ), встановлюється цим Законом, Національним банком України (щодо банків) та Кабінетом Міністрів України (щодо інших суб'єктів первинного фінансового моніторингу).
Згідно з частиною шостою статті 1 Закону України "Про запобігання легалізації та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом" ( 249-15 ) обов'язковий фінансовий моніторинг - це сукупність заходів спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу з аналізу інформації щодо фінансових операцій, що надається суб'єктами первинного фінансового моніторингу, а також заходів з перевірки такої інформації відповідно до законодавства України.
Відповідно до абзацу шостого частини першої статті 5 Закону України "Про запобігання легалізації та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом" ( 249-15 ) суб'єкт первинного фінансового моніторингу на підставі та на виконання цього Закону зобов'язаний, зокрема, надавати відповідно до законодавства додаткову інформацію на запит Уповноваженого органу, пов'язану з фінансовими операціями, що стали об'єктом фінансового моніторингу, в тому числі таку, що становить банківську та комерційну таємницю, не пізніше, ніж протягом трьох робочих днів з моменту отримання запиту.
Таким чином, законодавство передбачає обов'язок банківських установ надавати додаткову інформацію, пов'язану з фінансовими операціями на запит Держфінмоніторингу незалежно від факту віднесення банківською установою операції до такої, що підлягає чи не підлягає фінансовому моніторингу (на підставі наявної у неї інформації) та факту надання чи ненадання цією банківською установою інформації про цю фінансову операцію Держфінмоніторингу (у вигляді повідомлення про фінансову операцію, що підлягає фінансовому моніторингу) у минулому.
Важливо відзначити і те, що суб'єкти первинного фінансового моніторингу повинні надавати інформацію у випадках і порядку, зазначених вище, і тоді, коли вона становить банківську або комерційну таємницю (статті 5 та 14 Закону ( 249-15 ), а саме надання інформації не вважається, згідно із статтею 8 Закону розголошенням банківської або комерційної таємниці, і відповідно, не може бути підставою для настання відповідальності за розголошення інформації, що становить таку таємницю.
Щодо повноважень Національного банку України надавати роз'яснення стосовно застосування законодавства про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом.
Відповідно до статті 19 Конституції України ( 254к/96-ВР ) органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Тому при вирішенні цього питанні слід виходити із положень відповідних актів, зокрема, Законів України "Про Національний банк України" ( 679-14 ), "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом" ( 249-15 ), "Про банки і банківську діяльність" ( 2121-14 ).
Заступник Міністра І.І.Ємельянова