СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
УХВАЛА
від 18.11.98
Сам по собі факт зловживання громадянином спиртними напоями і визнання його хронічним алкоголіком не може бути підставою для визнання заповіту недійсним на підставі ст. 57 ЦК України як зробленого внаслідок збігу тяжких обставин. Під збігом тяжких обставин, за яких укладена угода може бути визнана недійсною, розуміється такий майновий або особистий стан громадянина чи його близьких (крайня нужденність, хвороба та ін.), що примусили його укласти угоду на вкрай невигідних для нього умовах. У таких справах суд має з'ясовувати, які саме конкретні обставини змусили громадянина укласти угоду та чи є між ними і його волевиявленням безпосередній причинний зв'язок
(Витяг)
У березні 1995 р. Л. звернулася в суд із позовом до С.С. про визнання за нею права власності на квартиру в м. Києві та виселення з неї відповідача. В липні 1997 р. Л. пред'явила ще один позов про виселення з цієї квартири дружини відповідача - С.Т. Позивачка зазначала, що спірна квартира належала на праві власності С.М., який 28 червня 1994 р. заповів цю квартиру їй, а 19 грудня того ж року помер. Вона звернулася до нотаріальної контори за оформленням спадщини, однак відповідачі самовільно вселилися в квартиру й оспорюють її право на спадщину.
Заперечуючи проти позову, С.С. у квітні 1995 р. звернувся в суд із зустрічним позовом до Л. про визнання заповіту недійсним на підставі ст. 55 ЦК ( 1540-06 ), посилаючись на те, що С.М. останні роки життя страждав алкоголізмом і при оформленні заповіту не розумів значення своїх дій. Заявою від 9 липня 1997 р. С.С. змінив підставу визнання заповіту недійсним зі ст. 55 на ст. 57 ЦК, посилаючись на те, що заповідач був хронічним алкоголіком, страждав похмільним синдромом і підписав заповіт з тим, щоб йому дали похмелитися, тобто внаслідок збігу тяжких обставин.
Крім того, в лютому 1998 р. С.С. і С.Т. звернулися до Л. та К. із позовом про визнання недійсною укладеної між ними й посвідченої Другою державною нотаріальною конторою м. Києва 9 липня 1996 р. угоди купівліпродажу спірної квартири, посилаючись на те, що її оформлення було незаконним, оскільки квартира в той час перебувала під арештом.
Справа розглядалася судами неодноразово. Останнім рішенням Київського міського суду від 21 квітня 1998 р. позовні вимоги С.С. і С.Т. задоволено, а Л. у позові відмовлено.
У касаційній скарзі Л. порушила питання про скасування постановленого в справі рішення через його невідповідність нормам чинного законодавства. Зокрема, вона посилається на те, що суд не дав належної оцінки наявним у справі доказам. Судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України скаргу задовольнила з таких підстав.
Задовольняючи позов про визнання заповіту недійсним, суд виходив із того, що С.М. змушений був укласти його на користь Л. на вкрай невигідних для себе умовах внаслідок збігу тяжких обставин, викликаних станом його здоров'я.
Відповідно до п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 р. N 3 ( v0003700-78 ) "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" при вирішенні позовів про визнання угоди недійсною на підставі ст. 57 ЦК ( 1540-06 ) суд повинен враховувати, що під збігом тяжких обставин слід розуміти такий майновий або особистий стан громадянина чи його близьких (крайня нужденність, хвороба та ін.), які примусили його укласти угоду на вкрай невигідних для нього умовах. При цьому збіг зазначених обставин і волевиявлення сторони укласти угоду на таких умовах повинні перебувати в безпосередньому причинному зв'язку.
Однак у рішенні суду не зазначено, яким був стан заповідача на час складення заповіту, які саме конкретні обставини змусили його вчинити такі дії і чи були вони тяжкими, в чому полягала невигідність умов заповіту та яких саме.
Як визнав суд, С.М. тривалий час зловживав спиртними напоями, страждав алкоголізмом II ступеня, внаслідок чого деградував, був понижений на посаді з інженера до прибиральника, кілька разів потрапляв у медвитверезник, на грунті пияцтва вчинював злочини і, перебуваючи під впливом Л., яка його споювала, й будучи залежним від алкоголю, вимушений був укласти заповіт на її користь. Однак у рішенні не зазначено, яким чином усі ці обставини разом чи кожна окремо вплинули на волевиявлення заповідача при оформленні ним заповіту. Як вбачається з останнього, нотаріус при його посвідченні перевіряв дієздатність заповідача, і вона сумнівів у нього не викликала.
Одним із доводів суду, викладених у рішенні, є посилання на висновок судово-почеркознавчої експертизи від 6 лютого 1997 р. про те, що підписи С. М. на нотаріальних документах були виконані ним у незвичайному психофізіологічному стані, зумовленому посиленням збуджувальних процесів, найбільш вірогідною причиною яких було алкогольне сп'яніння (похмільний синдром).
Відповідно до ст. 62 ЦПК ( 1501-06 ) суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному й об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили.
На порушення цієї норми суд поклав у основу рішення зазначений вище висновок експерта, який має імовірнісний характер і грунтується на вихідних даних висновку спеціаліста в галузі судової медицини, складеного без додержання норм процесуального закону. Маючи суперечливі висновки щодо стану заповідача в момент складення заповіту, суд не допитав із цього приводу як свідка нотаріуса, який посвідчував цей заповіт.
На підтвердження своїх висновків суд послався у рішенні на показання свідків, які давали пояснення щодо поведінки С.М. та зловживання ним спиртними напоями. Однак жоден із них не давав свідчень щодо стану заповідача під час оформлення заповіту та мотивів таких дій, а саме ці обставини повинен був з'ясувати суд. Адже сам по собі факт зловживання громадянином спиртними напоями та визнання його хронічним алкоголіком не є підставою для визнання недійсними укладених ним угод.
На порушення ст. 62 ЦПК ( 1501-06 ) суд тільки послався на ряд письмових доказів, однак оцінки кожному з них окремо не дав і не зазначив, яким чином вони підтверджують обставини, передбачені ст. 57 ЦК ( 1540-06 ) і покладені в основу визнання заповіту недійсним.
За таких обставин судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України рішення суду скасувала і направила справу до того ж суду на новий розгляд в іншому колегіальному складі.
"Рішення Верховного Суду України", 1999 р.