Злочини проти відправлення правосуддя
1. Суд має юрисдикцію щодо таких злочинів проти відправлення ним правосуддя, вчинених умисно:
a) дача неправдивих показань після взяття зобов’язання відповідно до пункту 1 статті 69 давати правдиві показання;
b) надання завідомо неправдивих або сфальсифікованих доказів;
c) здійснення протиправного впливу на свідка, втручання або перешкоджання присутності свідка чи дачі ним показань, помста за дачу ним показань чи знищення доказів, їх фальсифікація або перешкоджання їх збиранню;
d) перешкоджання, залякування або протиправний вплив на посадову особу Суду з метою примушення або переконання посадової особи не виконувати або виконувати неналежним чином свої обов’язки;
e) помста посадовій особі Суду за те, що ця або інша посадова особа виконувала свої обов’язки;
f) вимагання або одержання хабара у статусі посадової особи Суду у зв’язку зі своїми офіційними обов’язками.
2. Принципи і процедури, що регулюють здійснення Судом юрисдикції щодо злочинів на підставі цієї статті, повинні бути тими самими, що викладені в Правилах процедури і доказування. Умови надання міжнародного сприяння Суду стосовно його проваджень, здійснених ним за цією статтею, регулюються внутрішнім законодавством запитуваної держави.
3. У разі визнання особи винною Суд може призначити покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п’яти років або штрафу відповідно до Правил процедури і доказування чи обох одночасно.
4. a) Кожна держава-учасниця поширює своє кримінальне законодавство, що встановлює покарання за злочини, спрямовані проти об’єктивності своїх слідчих і судових процедур, на злочини проти відправлення правосуддя, зазначені в цій статті, вчинені її громадянином або на її території.
b) На прохання Суду держава-учасниця, коли вона вважає це доцільним, передає справу своїм компетентним органам для судового переслідування. Ці органи ретельно розглядають такі справи і виділяють достатні ресурси для того, щоб їхній розгляд міг бути проведений ефективним чином.