СУДОВА ПАЛАТА У ГОСПОДАРСЬКИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
25.01.2005
(витяг)
У січні 2004 р. товариство з обмеженою відповідальністю "Північно-західна промислова компанія" (далі - ТОВ "Північно-західна промислова компанія") звернулося з позовом до Державного підприємства з комплектної поставки устаткування "Укренергокомплект" (далі - ДП "Укренергокомплект") та відкритого акціонерного товариства "Західенерго" (далі - ВАТ "Західенерго") про повернення майна. Позовні вимоги були обгрунтовані тим, що відповідачі отримали обладнання на підставі договору поставки від 14 квітня 1994 р. N 48/1-94 (далі - договір поставки), укладеного між акціонерним товариством "Ленінградський металічний завод" (далі - АТ "Ленінградський металічний завод"), сингулярним правонаступником якого є позивач, та Об'єднанням по комплектній поставці устаткування "Укренергокомплект" (далі - Об'єднання), правонаступником якого є ДП "Укренергокомплект", який в по дальшому було розірвано рішенням Арбітражного суду і м. Санкт-Петербурга і Ленінградської області від 24 вересня 2003 р., легалізованим ухвалою Апеляційного, суду м. Києва від 9 грудня цього ж року, тому, на думку позивача, обладнання, отримане за цим договором, підлягає поверненню.
У подальшому ТОВ "Північно-західна промислова компанія" змінило предмет позову та просило стягнути солідарне з відповідачів вартість майна, отриманого ними за договором поставки, у зв'язку з неможливістю повернення майна в натурі.
Відповідачі проти позову заперечували, мотивуючи це його безпідставністю.
Господарський суд м. Києва рішенням від 25 травня 2004 р. позовні вимоги до ВАТ "Західенерго" задовольнив з тих мотивів, що воно фактично отримало обладнання, а в позові до ДП "Укренергокомплект" відмовив.
Київський апеляційний господарський суд постановою від 30 вересня 2004 р. рішення суду першої інстанції частково скасував і в позові до ВАТ "Західенерго" відмовив з тих підстав, що відповідно до ст. 653 ЦК ( 435-15 ) позивач не має права вимагати повернення того, що було виконане ним за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору.
Вищий господарський суд постановою від 16 листопада 2004 р. постанову суду апеляційної інстанції скасував, а рішення Господарського суду м. Києва залишив без зміни. Постанова мотивована неправильним застосуванням Київським апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права.
Верховний Суд України ухвалою від 6 січня 2005 р. за касаційною скаргою ВАТ "Західенерго" порушив касаційне провадження з перегляду зазначеної постанови Вищого господарського суду України з мотивів її невідповідності нормам матеріального права.
Міністерство палива та енергетики України (далі - Міністерство) не використало наданого законом права на участь свого представника в судовому засіданні.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників ТОВ "Північно-західна промислова компанія", ДП "Укренергокомплект" та ВАТ "Західенерго", перевіривши матеріали справи і рішення, прийняті судами в процесі її розгляду, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України визнала, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Господарський суд м. Києва, задовольняючи позов до ВАТ "Західенерго", виходив з того, що згідно зі статтями 1212, 1213 ЦК ( 435-15 ) у випадку, коли підстави, відповідно до яких особа отримала майно, з часом відпали, особа, яка отримала майно, зобов'язана його повернути. Оскільки за договором поставки отримане обладнання перебуває у ВАТ "Західенерго", то відповідно до ч. 2 ст. 1213 ЦК воно зобов'язано відшкодувати вартість безпідставно отриманого майна в разі неможливості повернення його в натурі. Проте з таким висновком погодитися не можна.
Як убачається з матеріалів справи, договір поставки було укладено між АТ "Ленінградський металічний завод" та Об'єднанням 14 квітня 1994 p., останнє є платником за поставлену продукцію, а вантажоотримувачем продукції значиться Добротворська ДРЕС (далі - ДРЕС).
Зі змісту розірваного договору поставки не вбачається, що ДРЕС є його стороною.
Водночас 21 вересня 1995 р. ДРЕС та ДП "Укренергокомплект" уклали договір N 10 про надання послуг по виявленню для ДРЕС обладнання, на підставі якого остання отримала продукцію, зокрема турбіну. Цей договір не було розірвано або визнано недійсним.
За таких обставин висновок Господарського суду м. Києва про те, що ДРЕС безпідставно утримує турбіну, є помилковим.
Отже, Господарський суд м. Києва неправильно застосував наслідки розірвання договору, які передбачені положеннями статей 1212, 1213 ЦК ( 435-15 ), до ВАТ "Західенерго".
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що 9 квітня 1998 р. укладено договір N 33/17 між ДП "Укренергокомплект" та Українською державною корпорацією "Укрзакордоннафтогазбуд" (далі - ДК "Укрзакордоннафтогазбуд") про перевід боргу за виконання зобов'язання за договором поставки на останню, який діяв до 1 липня 1999 р. За погашення боргу первісний боржник здійснює оформлення документів, пов'язаних з постачанням електроенергії на підприємства України, за вказівками нового боржника.
АТ "Ленінградський металічний завод" надало згоду на заміну боржника.
29 травня 1998 р. у Міністерстві відбулася нарада щодо проведення розрахунків між АТ "Ленінградський металічний завод", Міністерством та ДК "Укрзакордоннафтогазбуд", згідно з протоколом якої остання повинна була оплатити названому АТ вартість поставки турбіни для ДРЕС.
З червня 1998 р. ДК "Укрзакордоннафтогазбуд" та АТ "Ленінградський металічний завод" уклали договір-доручення N 1, за яким першій доручено отримати з боржника - ДП "Укренергокомплект" - борг, що виник з договору поставки, шляхом отримання грошових коштів.
20 листопада 1998 р. між ДП "Укренергокомплект" та товариством з обмеженою відповідальністю "Українська факторингова компанія" (далі - ТОВ "Українська факторингова компанія") було укладено договір N 33/17-11 про надання послуг з погашення боргу перед АТ "Ленінградський металічний завод", відповідно до п. 2.2.1 якого в порядку здійснення розрахунків за договором N 33/17 ДП "Укренергокомплект" зобов'язувалось провести емісію простих векселів у кількості 560 шт. на суму 56 млн. грн. та передати їх ТОВ "Українська факторингова компанія", яке згідно з п. 2.3.2 договору зобов'язувалось погасити заборгованість ДП "Укренергокомплект" на суму 6 млн. 805 тис. 811 дол. США. Водночас відповідно до п. 4.2.3 ТОВ "Українська факторингова компанія" повинно було до 25 липня 1999 р. повернути ДП "Укренергокомплект" емітовані векселі.
20 листопада 1998 р. до договору N 33/17 були внесені доповнення, згідно з якими в рахунок розрахунків за цим договором ДК "Укрзакордоннафтогазбуд" передала індосаментом на користь ТОВ "Українська факторингова компанія" прості векселі, емітовані ДП "Укренергокомплект", на суму 56 млн. грн., які були отримані нею від останнього на підставі акта приймання-передачі від 20 листопада 1998 р.
За таких обставин Господарський суд м. Києва на порушення положень ст. 43 ГПК ( 1798-12 ) безпідставно відхилив клопотання ВАТ "Західенерго" про залучення до участі у справі ДК "Укрзакордоннафтогазбуд".
Згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1976 р. N 11 ( v0011700-76 ) "Про судове рішення" обгрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Господарські суди першої та апеляційної інстанцій не надали юридичної оцінки всім договорам, котрі були укладені з метою проведення розрахунків за поставлене майно, та не дослідили порядок проведення розрахунків з АТ "Ленінградський металічний завод".
Вищий господарський суд України на названі обставини також уваги не звернув, що призвело до ухвалення незаконного рішення.
Керуючись статтями 111-17 - 111-20 ГПК ( 1798-12 ), Судова палата у господарських справах Верховного Суду України касаційну скаргу ВАТ "Західенерго" задовольнила: рішення Господарського суду м. Києва від 25 травня 2004 р. та постанови Київського апеляційного господарського суду від 30 вересня цього ж року, Вищого господарського суду України від 16 листопада 2004 р. скасувала і направила справу на новий розгляд до суду першої інстанції.