ВІЙСЬКОВА СУДОВА КОЛЕГІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
УХВАЛА
19.11.2003
(Витяг)
У лютому 2003 р. М. звернувся до суду зі скаргою, в якій просив визнати неправомірним наказ начальника управління Західного територіального командування внутрішніх військ МВС України (далі - УЗТК ВВ МВС) від 29 грудня 2002 р. про виключення скаржника зі списків особового складу військової частини та про зняття зі всіх видів забезпечення, а також стягнути на його користь 1 тис.грн. як компенсацію за моральну шкоду. В судовому засіданні М. свої вимоги збільшив і просив суд визнати неправомірним також наказ суб'єкта оскарження від 28 грудня 2002 р. щодо звільнення його у запас Збройних Сил України і стягнути на його користь 12 тис.грн. моральної шкоди. Свої вимоги скаржник обгрунтував тим, що перед звільненням з ним не проводили відповідних бесід, не дали йому дані про вислугу років під розпис, із наказом від 28 грудня 2002 р. він ознайомлений не був і про його існування дізнався лише 2 січня 2003 р., а військову службу проходив до 21 лютого 2003 р. Крім того, посадові повноваження та зброю він здав тільки 30 січня 2003 р. за власною ініціативою, і станом на 21 лютого 2003 р. у нього не було вилучено службове посвідчення та не вручено розпорядження для постановлення на військовий облік.
Рішенням Військового апеляційного суду Західного регіону України від 15 травня 2003 р. М. у задоволенні скарги відмовлено, накази начальника УЗТК ВВ МВС від 28 грудня 2002 р. про звільнення М. з військової служби та від 29 грудня 2002 р. про виключення його зі списків особового складу військової частини і зняття зі всіх видів забезпечення визнано законними й такими, що не порушують прав чи свобод скаржника.
У касаційній скарзі М., не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, просив його скасувати у зв'язку з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права й постановити нове рішення - про задоволення його вимог.
Ознайомившись із матеріалами справи та перевіривши доводи, наведені в касаційній скарзі, Військова судова колегія Верховного Суду України дійшла висновку, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково з таких підстав.
Відповідно до п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 3 грудня 1997 р. N 13 ( v0013700-97 ) "Про практику розгляду судами справ за скаргами на рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних, посадових і службових осіб у сфері управлінської діяльності, які порушують права та свободи громадян" справи за скаргами на неправомірні рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів оскарження, в яких одночасно пред'явлено вимоги про стягнення заподіяної цими рішеннями, діями або бездіяльністю матеріальної чи моральної шкоди, розглядаються в порядку позовного провадження.
Розглядаючи справу в порядку, передбаченому гл. 31-А ЦПК ( 1502-06 ), апеляційний суд не врахував положення ч. 7 ст. 2486 ЦПК і названої постанови Пленуму Верховного Суду України ( v0013700-97 ) про те, що суд, встановивши при розгляді скарги наявність вимог, що розглядаються в порядку позовного провадження, залишає скаргу без розгляду (у зв'язку з чим провадження у справі закривається) і роз'яснює заявнику його право пред'явити позов на загальних підставах.
Із матеріалів справи вбачається, що одночасно з оскарженням дій командування УЗТК ВВ МВС М. заявив вимоги матеріального характеру - про відшкодування моральної шкоди, які розглядаються у позовному провадженні, на що апеляційний суд уваги не звернув і, на порушення зазначених вище вимог цивільного процесуального права, розглянув скаргу в порядку, передбаченому гл. 31-А ЦПК ( 1502-06 ).
На підставі викладеного Військова судова колегія Верховного Суду України скасувала рішення Військового апеляційного суду Західного регіону України від 15 травня 2003 р., а скаргу М. про визнання неправомірними дій начальника УЗТК ВВ МВС залишила без розгляду, зобов'язавши суд першої інстанції роз'яснити скаржнику право пред'явити позов на загальних підставах.