Рішення, які вже були ухвалені в подібних справах органами Конвенції ( 995_004 ), свідчать про те, що статтю 13 не можна тлумачити як таку, що вимагає наявності засобу правового захисту від таких умов національного права, оскільки в іншому разі Суд встановлював би стосовно Договірних сторін вимогу інкорпорувати Конвенцію. Отже, оскільки до 2 жовтня 2000 року, коли набрав чинності Закон 1998 року про права людини, в національному праві жодного засобу правового захисту не існувало, скарги заявниці не відповідали цьому принципові. Після цієї дати заявниця могла б звернутися зі своїми скаргами до національних судів, які мали б змогу скористатися низкою відповідних засобів задоволення таких скарг. З огляду на такі обставини, жодного порушення статті 13 допущено не було.