На відміну від першої палати (див. вище), Суд дійшов висновку, що скаргу заявника стосовно непроведення усного слухання слід розглянути окремо по її суті, оскільки вона відрізнялася від скарги заявника щодо неповідомлення йому висновку головного прокурора.
Суд також зазначив, що стаття 6 є застосовною, оскільки підставою для позову заявника було право на компенсацію, згідно з передбаченим законом порядком відшкодування шкоди. Отже, предмет позову, поданого до національних судів, був фінансовим за характером, а підсумок національного провадження був вирішальним для його права на відшкодування.
1. Непроведення усного слухання
Суд дійшов висновку, що не було виняткових обставин, які виправдовували б непроведення усного слухання позову заявника про відшкодування шкоди. На думку Суду, заявникові треба було надати можливість в усній формі пояснити суду першої інстанції завдану йому затриманням моральну шкоду, яка спричинила стрес і болісне занепокоєння. Ці питання не були технічними, які можна було б належним чином вирішити, розглянувши лише матеріали у справі. Суд вважає, що для здійснення правосуддя та дотримання принципу підзвітності державних органів влади у справі заявника було б краще, якби заявникові надали право пояснити свою особисту ситуацію під час слухання в національному суді із забезпеченням громадського нагляду. Цей чинник переважував інтереси оперативності та ефективності, які, як стверджує Уряд, мав забезпечувати Закон N 466.
На цих підставах Суд визнав, що було порушено статтю 6.
2. Неповідомлення висновку головного прокурора
Суд погодився з першою палатою, що арґументи заявника в цій частині скарги обґрунтовують наявність порушення статті 6 Конвенції ( 995_004 ). Суд знову підтвердив встановлений ним у своїй практиці підхід, за яким право на змагальне провадження у принципі означає можливість сторін у цивільній або кримінальній справі знати і коментувати всі подані докази чи наведені зауваження, навіть якщо вони надходять від незалежного члена національної юридичної служби, яким у цій справі є головний прокурор, і мають на меті вплинути на рішення Суду. Висновок головного прокурора, навіть незважаючи на його рекомендацію відхилити апеляцію заявника та Міністерства фінансів, підривав шанси успішного результату вирішення справи в Касаційному суді. Суд також відхилив аргумент Уряду про те, що заявник мав змогу звернутися до Касаційного суду по інформацію стосовно справи та одержати копію висновку. Суд вважає, що, згідно з принципом забезпечення справедливості, саме канцелярія Касаційного суду повинна була повідомити заявника про надходження такого висновку і що він міг подати свої письмові зауваження.
Отже, як і перша палата. Суд дійшов висновку, що було порушено пункт 1 статті 6.
Судді Вільдхабер, Коста, Ресс, Тюрмен, Бірсан, Юнґвірт, Марусте та Уґрекхелідзе висловили спільну окрему думку, яка частково не збігається з позицією більшості, і суддя Ресс, до якого приєднався суддя Марусте, висловив окрему думку, яка частково не збігається з позицією більшості. Ці окремі думки додано до тексту рішення.