Взявши до уваги те, що в матеріалах справи немає жодного доказу на підтвердження порушення статті 14, Суд дійшов висновку, що такого порушення не було.
Пункт 1 колишньої статті 25 Конвенції ( 995_004 )
Суд зауважив, що заявниця була допитана головним прокурором Діярбакирського суду державної безпеки стосовно автентичності повноважень повіреного, якого було запропоновано як законного представника пані Танрікулу у провадженні, розпочатому Комісією. Оскільки органи влади держави-відповідача не мали вступати у прямий контакт із заявницею в такий спосіб, Суд вирішив, що дії Уряду в цій справі могли тлумачитися заявницею як спроба її залякати.
Згідно із протоколом допиту заявниці, повірений здійснював свої повноваження, представляючи її під вигаданим ім'ям, і це при тому, що повноваження повіреного були передані Комісією Урядові із зазначенням справжнього імені заявниці. У подальшому, згідно із показаннями пані Танрікулу, Уряд повідомив Комісії, що заявниця письмово відмовилася від послуг повіреного. Суд дійшов висновку, що це була умисна спроба органів влади викликати сумнів щодо законності заяви в Комісію, а відтак і щодо правдивості заявниці. Отже, держава-відповідач не виконала своїх зобов'язань згідно із пунктом 1 колишньої статті 25 Конвенції ( 995_004 ).