Суд взяв до уваги всі обставини, на основі яких було зроблено зазначені заяви, особливо полеміку, яка на той час точилася навколо полювання на тюленів у Норвегії та в Тромсо, а також громадський інтерес до цих питань.
На думку Суду, роботу репортерів не слід розглядати лише на підставі статей у газеті "Бладет Тромсо" від 15 і 20 липня 1988 року, які оспорювалися. Це слід робити у ширшому контексті висвітлення газетою питання полювання на тюленів. З 15 до 23 липня 1988 року газета майже щодня публікувала різні точки зору, включаючи власні коментарі, коментарі міністерства рибного господарства, федерації моряків Норвегії, організації "Грін-піс" і передусім мисливців на тюленів. Усі ці репортажі давали загальну картину ситуації. Здавалося, що основна мета статей, які оспорювались, не в тому, щоб обвинуватити певних осіб у вчиненні порушень правил полювання на тюленів або жорстокості до тварин.
Однак стаття 10 не гарантує цілком необмежену свободу вираження поглядів, навіть щодо висвітлення пресою питань, які становлять серйозний інтерес для громадськості. Суд розглянув питання, чи були в даній справі особливі підстави, які звільняли газету від її звичайного обов'язку перевіряти заяви стосовно фактів, які дискредитують приватних осіб.
Це залежало, зокрема, від характеру і ступеня наклепу, про який ідеться. Хоча деякі з обвинувачень були досить серйозними, потенційний негативний вплив заяв, що оспорювалися, на репутацію мисливців або на права кожної з осіб значно послаблювався кількома чинниками. Зокрема, зазначена критика не була спрямована проти всіх членів команди чи будь-якого конкретного члена команди.
Це також залежало від міри, якою газета "Бладет Тромсо" могла розумно вважати звіт Ліндберга надійним щодо зазначених обвинувачень в контексті ситуації, якою її бачила газета на той час. Звіт був складений п. Ліндбергом у його офіційному статусі інспектора, призначеного міністерством рибного господарства для контролю за полюванням на тюленів, яке здійснювала команда судна "Harmoni" протягом сезону 1988 року. На думку Суду, коли преса робить внесок у публічну полеміку з приводу питань, які становлять законний інтерес для громадськості, вона зазвичай має право покладатися на зміст офіційних звітів і не зобов'язана проводити незалежне розслідування. Інакше роль преси як громадського спостерігача може бути підірвана.
На загальну думку, з реакції на заяви п. Ліндберга у квітні 1988 року газета вже знала, що команда судна оспорювала його компетенцію та правдивість будь-яких обвинувачень у "жорстоких методах убивства тварин".
Однак набагато суттєвішим був той факт, що до оспорюваних публікацій від 15 липня 1988 року міністерство публічно не висловлювало сумнівів щодо можливої правдивості критики і не піддавало сумніву компетенцію п. Ліндберга. Та й ставлення міністерства до звіту перед 20 липня 1988 року не давало підстав думати, що нерозумно для газети вважати інформацію, вміщену у звіті, надійною. Не говорилося, що газета діє всупереч законові про конфіденційність.
Беручи до уваги різні чинники, які обмежували можливу шкоду для репутації окремих мисливців на тюленів, та ситуацію, якою її бачила газета "Бладет Тромсо" у зазначений час, Суд вважає, що газета могла розумно покладатися на офіційний звіт Ліндберга, без необхідності проводити власне розслідування точності вміщених у звіті фактів. Він не бачить причин для сумніву, що з цього погляду газета діяла добросовісно.
Отже, хоча причини, на які посилалася держава-відповідач, були доречними, їх було не досить для того, аби показати, що втручання, яке є предметом скарги, було "необхідним у демократичному суспільстві". Не було розумного, пропорційного співвідношення між обмеженнями щодо права заявників на свободу вираження поглядів і законною метою захисту "репутації або прав" мисливців на тюленів. Відповідно, Суд постановив, що було порушення статті 10 Конвенції ( 995_004 ).
Застосування статті 41 Конвенції ( 995_004 )
Заявники вимагали компенсації матеріальних збитків, спричинених рішенням окружного суду, який присудив, щоб вони відшкодували позивачам збитки у розмірі 187000 норвезьких крон і судові витрати в 136342 норвезькі крони. Суд присудив ці суми повністю.
Заявники також вимагали відшкодування судових витрат, здійснених у зв'язку з внутрішнім судовим провадженням і розглядом справи у Страсбурзі, на суму 652229 норвезьких крон, з яких Суд присудив їм 370199 норвезьких крон.
Крім того, заявники вимагали виплати відсотків на суму 515337 норвезьких крон, і Суд присудив їм 65000 норвезьких крон за цією статтею.
Судді Палм, Бака, Фурманн і Грев висловили окремі думки.
Судові рішення можна знайти на веб-сторінці Суду в Інтернеті (www.dhcour.coe.fr) у день їх постановлення.
Відповідно до Регламенту ( 980_067 ), Секретар Суду, який має діяти на власний розсуд, надає інформацію про роботу Суду і відповідає на запитання преси.
Канцелярія Європейського суду з прав людини
F-67075 Strasbourg Cedex
Звертатися до Родеріка Лідделла (Roderick Liddell)
Телефон: (0)3 88-41-24-92; факс: (0)3 88-41-27-91