"Повноваження народних депутатів України припиняються одночасно з припиненням повноважень Верховної Ради України. ...
... Рішення про дострокове припинення повноважень народного депутата України приймається більшістю від конституційного складу Верховної Ради України".
СУТЬ ЗАЯВИ
Посилаючись на статтю 6 Конвенції ( 995_004 ), заявник скаржиться на порушення його права на справедливий розгляд його справи незалежним і неупередженим судом.
З огляду на це заявник вважає, що став жертвою дискримінації на підставі своїх політичних поглядів, і посилається при цьому на статтю 14 Конвенції ( 995_004 ).
Посилаючись на статті 10 і 11 Конвенції ( 995_004 ), заявник скаржиться на те, що внаслідок скасування за рішенням Київського міського суду від 2 липня 1998 р. результатів виборів, за якими його було обрано народним депутатом України, він був позбавлений можливості реалізувати свою передвиборну програму, захищати свої політичні переконання в парламенті та об'єднуватися в рамках парламенту з іншими депутатами.
Посилаючись на статтю 13 Конвенції ( 995_004 ), заявник стверджує, що було порушено його права на ефективне звернення до компетентних інстанцій для захисту своїх інтересів. Заявник також вважає, що з огляду на скасування результатів зазначених виборів держава порушила право, що гарантується статтею 3 Протоколу N 1 до Конвенції.
РОЗГЛЯД СПРАВИ ПО СУТІ
1. Заявник стверджує, що було порушено його право на справедливий судовий розгляд його справи щодо оспорювання законності виборів до Верховної Ради України по виборчому округу N 222 м. Києва. Заявник вважає, що суд не був незалежним і неупередженим. З огляду на це заявник стверджує, що став жертвою дискримінації на підставі своїх політичних переконань, і посилається при цьому на статті 6 і 14 Конвенції ( 995_004 ).
Суд нагадує, що стаття 6 Конвенції ( 995_004 ) гарантує кожній особі право на справедливий судовий процес щодо розгляду, зокрема, її прав і обов'язків цивільного характеру. Слід зазначити, проте, що процес з розгляду спорів щодо виборів не підпадає під сферу дії статті 6 Конвенції, оскільки законність виборів пов'язана із здійсненням прав політичного характеру і не стосується прав і обов'язків цивільного характеру (заява N 23151/94, рішення від 9 травня 1994 р., Decisions et rapports (DR) 77, р. 125).
Скарга заявника з посиланням на статтю 14 Конвенції ( 995_004 ) щодо процесу розгляду виборчих спорів також не підпадає під сферу дії Конвенції.
З наведеного вище випливає, що дана частина заяви несумісна ratione materiae з положеннями Конвенції ( 995_004 ) згідно зі статтею 35, п. З, і має бути відхилена відповідно до статті 35, п. 4.
2. Заявник скаржиться на те, що через скасування згідно з рішенням Київського міського суду від 2 липня 1998 р. результатів голосування, за яким його було обрано народним депутатом України, держава порушила право, що гарантується статтею 3 Протоколу N 1 до Конвенції ( 995_004 ).
Суд нагадує, що відповідно до статті 34 Конвенції ( 995_004 ), йому може подати заяву будь-яка фізична особа, неурядова організація чи група осіб, яка вважає, що потерпіла від порушення прав, визнаних у Конвенції чи в її протоколах.
Суд зазначає, що в даному випадку заявник отримав повноваження народного депутата України після того, як склав присягу перед Верховною Радою України. Отже, Судові належить з'ясувати, чи можна розглядати заявника як "потерпілого" від порушення згаданих вище прав. Суд зауважує також, що навіть якщо припустити, що в даній справі заявник може вважати себе "жертвою" порушення його прав, гарантованих статтею 3 Протоколу N 1 до Конвенції ( 995_004 ), Суд не вбачає жодного втручання в суб'єктивні виборчі права та в право заявника бути обраним (див. рішення в справі Жітонаса та ін. проти Греції від 1 липня 1997 р., Recueil des arrets et decisions 1997 - IV, р. 1233, з 39). Суд зазначає, зокрема, що 12 травня 1998 р. заявник склав присягу перед Верховною Радою України, і з цього часу жодне з його прав як депутата не було порушене, а дійсність повноважень заявника як народного депутата України була остаточно підтверджена рішенням Київського обласного суду від 26 липня 1999 р..
Суд констатує, що дана частина заяви є явно необгрунтованою відповідно до пункту 3 статті 35 Конвенції ( 995_004 ) і повинна бути відхилена згідно з пунктом 4 статті 35.
3. Заявник посилається на статті 10 і 11 Конвенції ( 995_004 ), стверджуючи, що його було позбавлено можливості реалізувати свою передвиборну програму захищати свої політичні переконання в парламенті та об'єднуватися в рамках парламенту з іншими депутатами.
Розглянувши наведені вище міркування, Суд вважає, що з цих пунктів скарги не випливає порушення статей 10 і 11 Конвенції ( 995_004 ). Суд констатує що дана частина заяви є явно необгрунтованою відповідно до пункту 4 статті 35 Конвенції і має бути відхилена згідно з пунктом 4 статті 35 Конвенції.
4. Заявник посилається на статтю 13 ( 995_004 ) і скаржиться на те, що не зміг скористатися своїм правом на ефективне звернення до компетентних органів для захисту своїх інтересів.
Суд нагадує про свою практику, згідно з якою таке звернення передбачається лише стосовно тих заяв, що можуть розглядатися як такі що підпадають під дію Конвенції ( 995_004 ) (див., наприклад, рішення в справі Пауел і Реинер проти Великобританії від 21 лютого 1990 р., серія А N 172, с. 14 п 32).
У даному випадку Суд відхилив усі пункти скарги заявника як такі що є явно необгрунтованими або несумісними ratione materiae з положеннями Конвенції ( 995_004 ).
З наведеного вище випливає, що скарга заявника відповідно до статті 13 Конвенції ( 995_004 ) є явно необгрунтованою і повинна бути відхилена згідно з пунктом 4 статті 35 Конвенції.
З огляду на зазначені причини Суд одноголосно визнає заяву неприйнятною до розгляду.
Матті ПЕЛЛОНПЯ, Голова Суду
Вінсен БЕРЖЕ, Секретар
Документ взято з сайту Ради Європи www.soe.kiev.ua