У Висновку від 20 листопада 2019 року № 6-в/2019 Конституційний Суд України фактично наголосив, що вихід за межі контролю за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина „потенційно може становити ризик надмірного втручання парламенту через уповноважених за додержанням Конституції України і законів у різні сфери суспільних відносин без дотримання балансу приватних і публічних інтересів, зокрема у підприємницьку діяльність, у діяльність інститутів громадянського суспільства тощо, а отже, може призвести до порушення та обмеження прав і свобод людини і громадянина“ (перше речення абзацу одинадцятого підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини).
Європейська Комісія „За демократію через право“ (Венеційська Комісія) стверджує, що інституційна компетенція Омбудсмана поширюється на державне управління всіх рівнів; мандат Омбудсмана охоплює всі сфери загальних інтересів та державні послуги, що надаються громадськості, незалежно від того, чи надаються вони державою, муніципалітетами, державними органами або приватними структурами [Принципи захисту та зміцнення інституту Омбудсмана (Венеційські Принципи), ухвалені Венеційською Комісією на її 118-му пленарному засіданні 15–16 березня 2019 року, CDL-AD(2019)005, § 13].
У Висновку Венеційської Комісії щодо закону про Народного адвоката (Омбудсмана) Республіки Молдова, ухваленому на її 103-му пленарному засіданні 19–20 червня 2015 року, CDL-AD(2015)017, наголошено, що повноваження Омбудсмана можуть охоплювати певні сегменти приватного сектора (наприклад, у справах про дискримінацію); однак основним напрямом діяльності Омбудсмана з огляду на усталену практику та призначення цього інституту є публічне управління; загальна юрисдикція щодо приватного сектора, отже, є досить нетиповою; Венеційська Комісія вважає за доцільне поширювати юрисдикцію Омбудсмана на приватні організації лише у разі здійснення ними функцій публічного характеру або, за наявності відповідних підстав, їх співфінансування з державного бюджету (§ 28, § 29).
У пункті 3 Рекомендації стосовно інституції Омбудсмана від 8 вересня 2003 року № 1615 (2003) Парламентська асамблея Ради Європи наголосила, що основною функцією Омбудсмана є роль посередника між особою та органами державного управління.
Згідно з підпунктом „а“ пункту 8 розділу II Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи щодо розвитку інституцій Омбудсмана, ухваленої 16 жовтня 2019 року, CM/Rec(2019)6, держави-члени повинні забезпечити, щоб мандат, наданий інституціям Омбудсмана, уповноважував їх, зокрема, вживати заходів за отриманими скаргами або з власної ініціативи для захисту будь-якої особи або групи осіб від неналежного адміністрування, порушення прав, відступів від принципу справедливості, зловживань, корупції чи інших проявів неправомірного чи несправедливого характеру, вчинених суб’єктами, що надають публічні послуги, незалежно від того, чи є вони державними або приватними.
Отже, Конституційний Суд України висновує, що здійснення парламентського контролю Уповноваженим за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина є елементом публічної сфери суспільних відносин і пов’язаний передусім із реалізацією повноважень органами публічної влади та іншими суб’єктами з публічним характером діяльності.