Здійснюючи провадження щодо ймовірного порушення головою громадської організації „Центр громадянських свобод“ (далі – Громадська організація) Матвійчук О.В. вимог Закону України „Про звернення громадян“, Секретаріат Уповноваженого 12 жовтня 2023 року звернувся до Громадської організації з проханням, зокрема, поінформувати про результати розгляду заяв громадянина, поданих у січні та вересні 2022 року. У зв’язку з тим, що цей лист Секретаріату Уповноваженого залишили без реагування, представник Уповноваженого 15 листопада 2023 року звернувся до Громадської організації з попередженням, що відмова від співпраці з Уповноваженим матиме наслідком відповідальність згідно з чинним законодавством.
Секретаріат Уповноваженого 22 січня 2024 року склав протокол про адміністративне правопорушення на Матвійчук О.В. за „невиконання законних вимог Представника Уповноваженого“ та скерував матеріали справи на розгляд до Печерського районного суду міста Києва.
Печерський районний суд міста Києва постановою від 15 квітня 2024 року визнав Матвійчук О.В. винною у вчиненні правопорушення, визначеного статтею 188 - 40 Кодексу, і застосував адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1700 гривень. Не погоджуючись із указаною постановою, Матвійчук О.В. звернулася до Київського апеляційного суду з апеляційною скаргою про скасування постанови Печерського районного суду міста Києва від 15 квітня 2024 року та закриття провадження у справі.
Київський апеляційний суд постановою від 18 липня 2024 року залишив апеляційну скаргу Матвійчук О.В. без задоволення, а постанову Печерського районного суду міста Києва від 15 квітня 2024 року – без зміни, посилаючись, зокрема, на статтю 22 Закону України „Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини“.
Автор клопотання вважає, що „повноваження Уповноваженого щодо здійснення парламентського контролю за дотриманням конституційного права на звернення громадян обмежені вимогами ст. 40 Конституції України і поширюється виключно на суб’єктів владних повноважень“. На думку Матвійчук О.В., застосування оспорюваних положень Кодексу та Закону України „Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини“ є, зокрема, втручанням у свободу об’єднань.