Розлучення S. із батьками одразу після її народження
Суд взяв до уваги, що, коли соціальні служби дізналися, що P., яка очікувала народження дитини, вже мала судимість за завдання шкоди своїй дитині, у них були законні підстави для занепокоєння. Місцевий орган влади був зобов'язаний провести розслідування згідно зі статтею 47 Закону 1989 року про дітей. Суд визнав, що не було підстав стверджувати, що заявників не залучили в слідчу процедуру, яка відбулася згодом. Із матеріалів також випливало, що заявникам було відомо, що розлучення S. із батьками одразу після її народження було однією з альтернативних рішень, які розглядав місцевий орган. На думку Суду, місцевий орган не можна було критикувати за те, що він не докладав зусиль до того, щоб питання про негайне розлучення S. із батьками одразу після її народження було вирішене в суді ще до народження дитини.
Питання заходів для негайного віддання дитини під опіку були вирішені, зважаючи на їхній характер, на високому професійному рівні і на підставі оцінки існуючого для дитини ризику - така оцінка ґрунтувалася на наявній на той час інформації, яка тоді не могла бути повною. Суд зазначив, що належне виконання місцевим органом своєї функції із захисту дітей вимагало від нього вжити заходів щодо отримання наказу про негайне віддання дитини під захисну опіку. Для такого заходу існували відповідні і достатні підстави, особливо той факт, що P. вже мала судимість за завдання шкоди своєму синові B., і експерт у цьому провадженні зробив висновок про наявність у неї синдрому, який виявляється в тому, що вона перебільшує захворювання дитини та вигадує хвороби, завдаючи цій дитині значної фізичної і психологічної шкоди. Суд зазначив, що рішення про отримання наказу про негайне віддання S. під захисну опіку після її народження можна вважати таким, що було необхідним у демократичному суспільстві для захисту здоров'я і прав S.
Незважаючи на це, розлучення S. з її матір'ю одразу після народження вимагало наявності виняткових підстав. Цей крок завдавав матері страждань і був тягарем для її фізичного та психічного здоров'я, а також позбавляв її немовля тісного контакту з матір'ю, яка його народила, та переваг грудного вигодовування. Таке розлучення також позбавляло батька, C., тісного контакту зі своєю донькою після її народження.
Суд визнав непереконливими аргументи про відсутність будь-якої можливості залишити S. у лікарні, щоб принаймні певний час вона побула зі своєю матір'ю під наглядом. Навіть припускаючи, що P. могла становити небезпеку для дитини, її здатність і можливості спричинити шкоду дитині одразу після її народження треба було вважати обмеженими. Крім того, жодної підозри у тому, що її поведінка загрожує життю дитини, не було.
Суд дійшов висновку, що для такого жорстокого заходу, яким було розлучення S. зі своєю матір'ю одразу після народження, не було відповідних і достатніх підстав і що його не можна вважати необхідним у демократичному суспільстві для захисту S. Отже, у зв'язку з цим було допущено порушення прав батьків-заявників, передбачених статтею 8.
Віддання дитини під опіку та видання наказу про її удочеріння
Суд нагадав, що він уже дійшов висновку про те, що відсутність юридичного представництва P. і C., разом з відсутністю будь-якого реального проміжку часу між двома зазначеними судовими провадженнями, позбавила заявників права на справедливий та ефективний розгляд справи в суді. Зважаючи на серйозність даного питання, Суд дійшов висновку, що це також завадило їм взяти участь у процесі прийняття рішень, якщо цей процес розглядати загалом, тобто таку участь, яка достатнім чином забезпечувала б необхідний захист їхніх інтересів, гарантованих статтею 8. Через емоційний стан, в якому перебували батьки-заявники під час розгляду їхньої справи, вони опинилися в дуже невигідному становищі, і не можна було виключати, що це могло відбитися на рішеннях, які приймалися, та, зрештою, на результатах розгляду для цієї сім'ї загалом. З огляду на ці обставини, Суд дійшов висновку, що з цього погляду було допущено порушення прав P., C. та S., які ґарантуються статтею 8.