Суд встановив, що не було доведено як достатньо безперечний факт наявність ефективних і доступних національних засобів правового захисту щодо скарг заявника про зруйнування Девебою. Зважаючи на обставини, за яких було зруйновано домівки заявника, Орханів та інших селян Девебою, Суд визнав зрозумілою позицію заявника, на думку якого, можливо, не було сенсу в спробах домагатися сатисфакції через національні правові засоби. Небезпечність та уразливість становища селян після зруйнування їхніх домівок і села також мали певне значення в цьому контексті.
Отже, Суд визнав, що можливості скористатися будь-яким ефективним засобом правового захисту стосовно гаданої смерті Орханів під час тримання їх під вартою та стосовно зруйнування Девебою не було. Виходячи з цього, Суд дійшов висновку, що порушено статтю 13, взяту в поєднанні зі статтями 2, 3, 5, 8 Конвенції ( 995_004 ) та зі статтею 1 Протоколу N 1, стосовно заявника та Орханів.