Той факт, зауважив Суд, що заявник протягом п'яти років використовував для свого проживання землю, яка належала Міністерству фінансів, не може вважатися фактом володіння майном, і немає підстав для висновку, що він міг правомірно претендувати на передання права на землю. Однак, незважаючи на доведеність факту, що заявник спорудив на цій землі будівлю, на порушення нормативних актів містобудування, Суд визнав, що п. Онер'їлдіз був фактичним власником основної споруди і складових частин халупи та будь-якого особистого майна, яке могло там міститися. На думку Суду, споруджене житло і той факт, що заявник проживав у ньому разом зі своєю сім'єю, становили суттєвий матеріальний інтерес, який, зустрічаючи насправді толерантне ставлення з боку органів влади, означав володіння майном для цілей пункту 1 статті 1 Протоколу N 1 ( 995_004 ).
Суд визнав, що реальне та ефективне здійснення цього права, передбаченого статтею 1 Протоколу N 1 ( 995_004 ), може вимагати вжиття реальних заходів захисту. Суд зазначив, що нагромадження фактів недбальства з боку адміністративних органів, які не вжили всіх необхідних заходів для запобігання ризикові вибуху і, отже, зсуву землі, який відбувся внаслідок цього, становило явне порушення права заявника на мирне володіння своїм майном, що могло тлумачитися як "втручання". Оскільки ці факти недбалої бездіяльності органів влади були покарані згідно з турецьким адміністративним та кримінальним законодавством, Суд дійшов висновку, що це втручання вочевидь суперечило національному праву.
Розглядаючи питання, чи було забезпечено згідно з національним правом засіб правового захисту стосовно скарги заявника, Суд взяв до уваги, що рішенням від 30 листопада 1995 року заявникові було присуджено компенсацію, еквівалентну 210 євро, за матеріальну шкоду. Суд зауважив, що адміністративний суд виявив упередженість, коли, не перевіривши фактичного стану речей у цьому районі, зазначив у своєму рішенні, що житло не мало електричного постачання. Суд знову повторює свій наведений вище висновок, що право заявника на компенсацію не було визнано в межах розумного строку. Отже, Суд не може погодитися з тим, що вимоги заявника стосовно відшкодування матеріальної шкоди були уважно й оперативно вивчені з метою присудження йому співмірної компенсації, якщо зважати на те, що в цій справі судові органи, які вирішували питання факту, так і не визнали відповідальності адміністративних органів стосовно скарги заявника про втрату майна. Нарешті, Суд зазначив, що органи влади і досі не сплатили заявникові будь-якої компенсації. Отже, Суд дійшов висновку, що національні органи не можна вважати як такі, що визнали - і згодом компенсували - стверджуване порушення, і це означає, що було допущено порушення статті 1 Протоколу N 1 ( 995_004).
Судді Касадеваль, Тюрмен та Марусте висловили окрему думку, яка частково не збігається з позицією більшості. Окрему думку додано до тексту судового рішення.