Щодо спадкових прав першої заявниці
Беручи до уваги висновок, зроблений у світлі статті 1 Першого протоколу ( 994_535 ), взятої у поєднанні зі статтею 14, а також той факт, що подання сторін були такими самими, що й подання, вже розглянуті з цього приводу, Суд зауважив, що немає необхідності розглядати цю скаргу за статтею 8, взятою у поєднанні зі статтею 14.
Щодо правоможності обох заявниць отримувати дарування
Перша заявниця народилася в 1968 році, і її батьки жили разом з 1965 року. У час, коли вона народилася, її батьки явно становили "сім'ю" у значенні статті 8 Конвенції ( 995_004 ). Суд знову наголосив, що питання успадкування та відчуження майна між близькими родичами органічно пов'язані із сімейним життям. Сімейне життя включає не лише соціальні, моральні чи культурні взаємини, а й інтереси матеріального характеру, як про це свідчать, зокрема, зобов'язання стосовно матеріального утримання членів сім'ї та позиція більшості Договірних держав, яку вони продемонстрували, запровадивши у своїх правових системах інститут резервної частки спадкового майна.
Хоча, як правило, спадкові права можна здійснити лише після смерті спадкодавця, тобто коли сімейне життя зазнало змін або навіть припинилося, питання стосовно таких прав можуть виникати ще до того, як настає смерть спадкодавця: розподіл спадкового майна, який може врегульовуватися складанням заповіту або дарчого акта як підстав для майбутнього спадкування, є поширеною практикою і рисою сімейного життя, яку не можна ігнорувати.
У цій справі, з огляду на свій статус позашлюбної дитини, перша заявниця виявилася неправоможною отримувати дарування батька протягом життя чи дарування за його заповідальним відказом у розмірі, що перевищує половину тієї частки спадкового майна, на яку вона мала б право, якби була законнонародженою дитиною. Так само, з огляду на відсутність такої правоможності, дарування, які батько заповідав її матері, вважалися за законом даруваннями через посередника саме першій заявниці. Отже, після смерті батька всі ці дарування концептуально визнали як частину його сукупного спадкового майна і, зробивши відповідні розрахунки, зажадали від першої заявниці сплатити іншим спадкоємцям - законнонародженим дітям її батька - компенсаційну різницю, у зв'язку з чим фактично вона отримала лише половину своєї частки спадкового майна.
Як і стосовно спадкових прав, Суд не виявив у цій справі жодних підстав для виправдання такої дискримінації з огляду на народження поза шлюбом і, відповідно, постановив, що було допущено порушення статті 8, взятої у поєднанні зі статтею 14, стосовно обох заявниць.