Стосовно смерті Кадрі Деміра
Суд зауважує, що не було заперечень стосовно того, що п. Деміра було поранено, коли він перебував у розпорядженні держави, яка несла за нього відповідальність. У випадку, коли охоронці зазнають нападу ув'язнених і багато з них дістали поранення, реакція правоохоронців може бути виправдана з огляду на статтю 2 Конвенції ( 995_004 ), однак, хоч би якою була природа інциденту, потрібно, щоб застосування сили було "абсолютно необхідним".
У зв'язку з цим Суд зазначає, що охоронці, які були учасниками сутички, пройшли професійну підготовку стосовно таких подій. Існували спеціальні інструкції щодо форми та міри застосування сили, які мали на меті звести таке застосування сили до мінімуму. Відповідно до інструкцій, їм давалася чітка вказівка уникати завдання ударів по голові і передовсім користуватися гранатами зі сльозогінним газом, руків'ями пістолетів та поліційними кийками.
Однак багато ув'язнених, серед них і покійний, мали поранення в голову, як зазначили судово-медичний експерт і лікарі з парламентської комісії. Крім того, ніщо не вказує на те, що Кадрі Демір брав активну участь у бунті, придушеному правоохоронцями.
За цих обставин не було встановлено, що застосування сили, через яку загинув Кадрі Демір, було "абсолютно необхідним" і пропорційним меті, яка полягала у придушенні бунту та захисті життя охоронців. Оскільки в жодному медичному звіті не зафіксовано, що смертельні удари завдавалися в той час, коли було застосовано силу, Суд вважає, що слід перевірити всі обставини, які спричинили смерть родича заявників, зокрема й умови його перевезення.
У зв'язку з цим Суд зауважує, що загиблого перевозили в наручниках, він був замкнений, не було ніякої медичної допомоги, а переїзд тривав шість з половиною годин. З огляду на жорстокість сутички в тюрмі, тільки належний медичний контроль міг виявити спроможність Кадрі Деміра витримати переїзд. Проте короткий медичний огляд, здійснений у поганих умовах, не міг бути проведений з достатньою ретельністю. До того ж керівництво пенітенціарної установи, знаючи, що загиблий страждав на дихальну недостатність, не взяло до уваги його історію хвороби, що також демонструє явну недостатність проведеного медичного огляду.
Перевезення Кадрі Деміра було здійснене за неприпустимих умов. Крім того, Суд зазначає, що, за твердженнями парламентської підкомісії, в'язнів били й у той час, доки їх перевозили.
Оскільки Турецький уряд не зміг належним чином пояснити походження "загальної тілесної травми", яка спричинила смерть п. Деміра, коли він перебував у розпорядженні держави, Суд вважає, що Туреччина несе відповідальність за цю смерть. Отже, Суд постановляє, що було порушення статті 2 Конвенції ( 995_004 ).
Щодо ефективності розслідування
Суд зазначає, що органи влади Туреччини вжили певних заходів, щоб з'ясувати, чи застосування сили було виправданим, та виявити, які особи несуть відповідальність за цю смерть. Втім, вони не діяли достатньо швидко та ретельно.
Як наслідок, розслідування загалом було надто тривалим, оскільки через вісім років після всіх подій кримінальна справа й досі залишається у провадженні судів першої інстанції без жодного конкретного результату. Так само відбувається з експертним висновком про причини смерті, який було долучено до матеріалів справи лише через чотири роки після всіх подій.
Крім того, Суд був вражений тим фактом, що знадобилося п'ять років з моменту всіх подій, щоб відкрити кримінальну справу проти осіб, відповідальних за перевезення ув'язнених, і це після неодноразових вимог заявників та заяв інших осіб, яких перевозили.
Сукупність усіх недоліків є достатньою для того, щоб Суд дійшов висновку, що розслідування, проведене турецькими властями стосовно обставин смерті Кадрі Деміра, не є ефективним. Таким чином, Суд зробив висновок, що було порушено статтю 2 Конвенції ( 995_004 ).